Anatoliy Kostruba
Anatoliy Kostruba is a Ukrainian academic whose research and teaching focus on the field of civil law in post-Soviet countries. His areas of expertise include corporate law, contract law and tort law.
He was awarded a Doctor of Laws degree in 2015 and was appointed to the position of Professor in 2019.
He has been employed as a teacher at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University since 2015 and is also a Professor at Vilnius University as of 2022.
Anatoliy Kostruba was invited to join the Scientific Council of the Supreme Court of Ukraine.
In 2022, he accepted an invitation to join Vilnius University, Lithuania, where he taught courses to students from higher education institutions who had suspended their studies as a result of Russia's military aggression.
Professor Kostruba assumed the role of a visiting professor at the University of Bologna in Italy, and from 2023 onwards, he is contracted as a researcher at the University of Paris 1 Panthéon-Sorbonne.
Phone: +33681699879
He was awarded a Doctor of Laws degree in 2015 and was appointed to the position of Professor in 2019.
He has been employed as a teacher at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University since 2015 and is also a Professor at Vilnius University as of 2022.
Anatoliy Kostruba was invited to join the Scientific Council of the Supreme Court of Ukraine.
In 2022, he accepted an invitation to join Vilnius University, Lithuania, where he taught courses to students from higher education institutions who had suspended their studies as a result of Russia's military aggression.
Professor Kostruba assumed the role of a visiting professor at the University of Bologna in Italy, and from 2023 onwards, he is contracted as a researcher at the University of Paris 1 Panthéon-Sorbonne.
Phone: +33681699879
less
Related Authors
InterestsView All (174)
Uploads
Videos by Anatoliy Kostruba
They are immutable. At the same time, the subjective element of such structure is variable. The guilt of a person as a subjective element of the above structure may be absent.
The obligation to reimburse for damage caused in the absence of fault has a stimulating effect on such a person.
Thus, the principle of civil liability, regardless of the delinquent`s guilt, represents a reasonable balance in ensuring the interests of a legal entity and the implementation of expertise of a corporate governance body and its officials.
The basis of professional competence of a legal entity`s corporate governance official is the objective compliance of his/her actions and decisions with the business standard
In the countries of Anglo-American legal system, the corresponding viewpoint was stated in the case of Caparo Industries PLC v Dickman
Connected with cyclical interdependence, where the action of a person is both a cause and a consequence of the reverse actions of another person, such social interaction of individuals forms a stable system of social relations.
The result of such interaction is social relations in civil society.
Participants of legal relations: Individual and Legal Entity.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
an INDIVIDUAL,
is not the only participant of legal relations.
The process of capital concentration and centralization
driven by transition from natural to commodity economy
resulted in the need to create
a participant in legal relations
SEPARATE FROM THE INDIVIDUAL, which is known now as LEGAL ENTITY
BENEFITS:
- separation of a legal entity`s property from the property of those involved in its activities minimizes the liability of the latter;
- capital concentration provides an opportunity to reduce the participants' own costs and allows to attract significant financial resources for the legal entity activities;
- participation of LEGAL ENTITY in transactions on its own behalf personifies it, separating it from its participants.
The good is an object and means of meeting the needs of a person.
Efforts to obtain such goods are the basis for the formation of civil relations by their participants.
In civil law, such a good is called the object of civil law relations.
Such objects are possessions, including money and securities, other property, property rights, deliverables, services, intellectual and creative deliverables, information, as well as other tangible and intangible good, objects of human and animal physiology.
Objects of civil law relations may be freely alienated or transferred from one person to another by way of succession or inheritance, unless they are withdrawn from civil circulation, limited in circulation or inseparable from an individual or legal entity.
- private property - property of individual civil law entities (individual, legal entity).
- public property - property of the people of Ukraine presented as an independent form due to the specific legal regime of its use.
Specific legal regime of public property:
- Property state (is the impersonal property of citizens of Ukraine (subsoil);
- Procedure for acquiring property rights (permitting and competitive);
- Settlement entity having a dual (private and public) legal nature (state of Ukraine, local government).
Types of property
- private property Individual is the ownership of property to an individual or entity. One entity is the plurality or singularity of objects.
Joint is the ownership of property jointly to several individuals or entities. Plural entities are the plurality or singularity of objects.
Such item belongs simultaneously to individuals or entities entitling them to jointly exercise the powers of the property owner.
Unlike property rights, they are deprived of property content and do not reflect the nature of belonging to material goods, since they are based on intangible goods.
The social value of personal rights is that they themselves, as well as guarantees of their real existence, determine the position of a human in society, and therefore the level of social development as a whole.
Personal non-property rights - are a comprehensive legal institution that includes the rules of various branches of law.
It is based on the provisions of constitutional law, which in general consolidate the system of personal rights of the an individual, establish guarantees of their real existence.
Personal non-property rights refer to the equitable civil right that is closely and inextricably linked to the holder, has no economic nature of origin and economic content, and is aimed at satisfying needs
Obligation must be performed specifically and properly.
Proper obligation is the obligation performed
Specific performance of the obligation is its performance in kind.
• by the appropriate parties,
• according to the subject of performance,
• within the stipulated term (period),
• in a certain place,
• in a proper way
(COMMITTED BY THE APPROPRIATE PARTIES ACCORDING TO THE SUBJECT) The debtor is obliged to perform his/her obligation, and the creditor is obliged to accept the performance in person, unless otherwise provided by an agreement, follows from the essence of the obligation or customary business practices.
Performance of the obligation may be assigned by the debtor to another person.
2. The economic category of “property” has a legal meaning.
The economic category of “property” has the scope of legal regulation.
Goods as a component of property have a certain legal regime.
Property has different legal forms: private property (belonging to one person) and joint property (belonging to several persons).
The owner has the following legal powers: own, use and dispose of the property belonging to him/her.
Legal authority of the owner regarding the property may be transferred to another person (in whole or in part).
Acquisition of property, its transformation, including termination has legal mediation.
All owners are provided with equal conditions for exercising their rights. Ownership right is inviolable.
No one can be unlawfully deprived of his/her right or restricted in its exercise.
Such arrangements are a set of measures taken by a person to eliminate violations and restore the status quo.
It is based on PROPERTY and BINDING remedies.
PROPERTY:
1) Recognition of rights;
2) Reclamation of property from another's adverse possession and compensation for damage by such possession;
3) Elimination of obstacles in any violation of rights, not combined with dispossession of property (elimination of obstacles to use);
4) Establishing the procedure for possession, use and disposal of property being in joint ownership or use;
5) Division of joint property
6) Allocation of a share from joint property;
7) Restoration of the co-owner`s right to acquire a share in joint property alienated in violation of the owner`s rights;
8) Release of distrained property;
9) Reimbursement of cost during requisition.
exchange value
monetary value
aimed at satisfying a person's interest through
appropriation of goods
or
receipt of equivalent money reimbursement from their use (disposal).
In addition to the property relations, another type of property legal relations is the OBLIGATION.
OBLIGATION is a civil relation mediating the movement of tangible and intangible goods in civil circulation, in which the DEBTOR is obliged to perform a certain action of a property nature in favor of the LENDER or to refrain from such action, and the LENDER is entitled to demand such performance from the DEBTOR,
or
BOTH PARTIES act in relation to each other as LENDERS (in respect of rights) and DEBTORS (in respect of obligations).
2. DIFFERENCES FROM PROPERTY RIGHTS
Obligations are relative because they are characterized by a clear determination of the parties involved.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
In the process of social development, complication of legal relations in which he/she participates, a person creates a fiction of himself/herself, an artificial formation, that is a LEGAL entity.
Through the granting of rights and obligations that an individual has, a legal entity also becomes a participant of civil relations along with the individual.
Consciousness, will and intelligence of an individual form his/her LEGAL PERSONALITY.
The components of legal personality are COMPETENCE (consciousness of the person) and CAPACITY (will and intelligence).
CIVIL COMPETENCE is the ability to have legal rights and obligations. But competence is not a specific legal right.
2. VARIABLE CONTRACTUAL STRUCTURES:
BASIC: CONTRACT OF WORKS
DERIVATIVES:
CONSUMER WORK AGREEMENT
CONSTRUCTION CONTRACT
ENGINEERING AND PROSPECTING CONTRACT
CONTRACT OF RESEARCH, DEVELOPMENT AND PROCESS WORKS
3. MAIN CONTRACTUAL STRUCTURE
CONTRACT OF WORKS:
Under the contract, the CONTRACTOR undertakes to perform certain WORK at his/her own risk as per the CUSTOMER`s order, and the Customer undertakes to accept and pay for the work performed.
CONTENT of work - creation of a tangible object, including manufacturing,
processing,
conversion,
repair of the object in accordance with the requirements of GUARANTEED QUALITY
and
transfer of the corresponding deliverable to the CUSTOMER.
4. Contract of works is
consensual,
synallagmatic,
commutative.
It has written FORM.
That is, the idea of obligation is to fulfill the actions committed by a person in the process of consuming.
2. Variable contractual structures:
Basic: Service Agreement
Derivatives:
(І) Financial services: Insurance Contract, Loan Agreement, Credit Agreement, Bank Deposit Agreement, Factoring Agreement
(ІІ) Transport Services: Contract of Passengers Carriage, Contract of Goods Carriage, Sea Cruise Agreement, Towage Contract, Maritime Piloting Services Contract, Air Navigation Service Contract.
(ІІІ) Intermediary services: Commission Agreement, Assignment Agreement, Property Management Agreement, Freight Forwarding Agreement, Maritime Agency Agreement, Consignment Agreement
(ІV) Actual services. Storage Agreement
In this case, the OWNERSHIP over a thing belongs to ONE PERSON, while the OTHER PERSON also has a PROPERTY RIGHT TO THIS THING, but LIMITED IN CONTENT.
This is the property right of a person who is not the owner of the property. This is a person's right to property that does not belong to him/her.
This is a property right limiting the powers of the owner.
These are the property rights of a non-owner with a limited scope of powers in relation to the property of another (possession and use only). Such property right is protected in the same way as the right of ownership, including from the owner.
1. LIMITED PROPERTY RIGHTS TO PROPERTY OF ANOTHER are the following.
1.1. POSSESSIVE RIGHTS - the right to own a thing of another
Possession.
Easement (right of use).
Emphyteusis (right to use land for agricultural pur
2. While the RIGHT OF OWNERSHIP and LIMITED PROPERTY RIGHTS TO PROPERTY OF ANOTHER are independent (primary) property rights, the RIGHT OF FULL ECONOMIC MANAGEMENT and the RIGHT OF OPERATIONAL MANAGEMENT are property rights of secondary (derivative) nature.
3. Sometimes the exercise of OWNERSHIP directly by the owner is functionally impossible.
In such cases, the law uses the so-called property rights of secondary nature: RIGHT OF FULL ECONOMIC MANAGEMENT and RIGHT OF OPERATIONAL MANAGEMENT.
Rapid development of information technologies has led to the global computerization of society.
THE PROCESS OF KNOWLEDGE ACCUMULATION CHANGES THE FORM OF ITS IMPLEMENTATION.
THE EDUCATIONAL INSTITUTION IS NO LONGER THE PRIMARY EDUCATIONAL RESOURCE
High knowledge level without skills of their application is a factor of the professional deformation of a graduate of the higher education institution.
Persons with higher legal education take one of the leading places (26%) among the total number of unemployed persons with higher education.
(Use statistical sources of the State Employment Service of Ukraine).
No attention is paid to the formation of a pedagogical model of the professional training of lawyers.
As of today, there is NO scientific research on the problems of legal pedagogy.
Legal scholars STAY OUT of the development of
До ознак спільної діяльності можна віднести:
1) наявність спільної для всіх учасників такої діяльності мети;
2) учасники спільної діяльності повинні мати спільну мотивацію, намір діяти разом;
3) поєднання індивідуальних діяльностей (спільність породжується таким об’єднанням зусиль її учасників);
4) поділ єдиного процесу діяльності на окремі функціонально пов’язані між собою операції;
5) координація індивідуальних діяльностей учасників;
6) настання для учасників спільної діяльності спільного кінцевого результату.
7) єдине просторово-часове перебування та функціонування всіх учасників спільної діяльності.
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети.
In the science of civil law, such circumstances of reality are called JURAL FACTS.
Jural facts have an impact on the dynamics of legal relations.
Legal relations not only arise, but also change and terminate through jural facts.
JURAL FACTS - are the consequences (actual or legal) of real circumstances of reality arising objectively autonomously or depending on the will of the parties to legal relations, which lead to the emergence, change or termination of legal relations.
JURAL FACTS of actions and events.
ACTIONS - are characterized by volitional behavior of the parties in legal relations.
• Legal (transactions)
• Illegal (tort).
Legal actions are divided into Legal acts and Legal doings
LEGAL TRANSACTION is the main element in ensuring the dynamics of legal relations among the jural facts of civil law.
Papers by Anatoliy Kostruba
By examining these changes chronologically, this research elucidates their nature and implications. Thus, these legislative adjustments are assessed to identify any shortcomings that may require future amendments. The research findings stipulate further research of corporate governance regulations during wartime.
They are immutable. At the same time, the subjective element of such structure is variable. The guilt of a person as a subjective element of the above structure may be absent.
The obligation to reimburse for damage caused in the absence of fault has a stimulating effect on such a person.
Thus, the principle of civil liability, regardless of the delinquent`s guilt, represents a reasonable balance in ensuring the interests of a legal entity and the implementation of expertise of a corporate governance body and its officials.
The basis of professional competence of a legal entity`s corporate governance official is the objective compliance of his/her actions and decisions with the business standard
In the countries of Anglo-American legal system, the corresponding viewpoint was stated in the case of Caparo Industries PLC v Dickman
Connected with cyclical interdependence, where the action of a person is both a cause and a consequence of the reverse actions of another person, such social interaction of individuals forms a stable system of social relations.
The result of such interaction is social relations in civil society.
Participants of legal relations: Individual and Legal Entity.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
an INDIVIDUAL,
is not the only participant of legal relations.
The process of capital concentration and centralization
driven by transition from natural to commodity economy
resulted in the need to create
a participant in legal relations
SEPARATE FROM THE INDIVIDUAL, which is known now as LEGAL ENTITY
BENEFITS:
- separation of a legal entity`s property from the property of those involved in its activities minimizes the liability of the latter;
- capital concentration provides an opportunity to reduce the participants' own costs and allows to attract significant financial resources for the legal entity activities;
- participation of LEGAL ENTITY in transactions on its own behalf personifies it, separating it from its participants.
The good is an object and means of meeting the needs of a person.
Efforts to obtain such goods are the basis for the formation of civil relations by their participants.
In civil law, such a good is called the object of civil law relations.
Such objects are possessions, including money and securities, other property, property rights, deliverables, services, intellectual and creative deliverables, information, as well as other tangible and intangible good, objects of human and animal physiology.
Objects of civil law relations may be freely alienated or transferred from one person to another by way of succession or inheritance, unless they are withdrawn from civil circulation, limited in circulation or inseparable from an individual or legal entity.
- private property - property of individual civil law entities (individual, legal entity).
- public property - property of the people of Ukraine presented as an independent form due to the specific legal regime of its use.
Specific legal regime of public property:
- Property state (is the impersonal property of citizens of Ukraine (subsoil);
- Procedure for acquiring property rights (permitting and competitive);
- Settlement entity having a dual (private and public) legal nature (state of Ukraine, local government).
Types of property
- private property Individual is the ownership of property to an individual or entity. One entity is the plurality or singularity of objects.
Joint is the ownership of property jointly to several individuals or entities. Plural entities are the plurality or singularity of objects.
Such item belongs simultaneously to individuals or entities entitling them to jointly exercise the powers of the property owner.
Unlike property rights, they are deprived of property content and do not reflect the nature of belonging to material goods, since they are based on intangible goods.
The social value of personal rights is that they themselves, as well as guarantees of their real existence, determine the position of a human in society, and therefore the level of social development as a whole.
Personal non-property rights - are a comprehensive legal institution that includes the rules of various branches of law.
It is based on the provisions of constitutional law, which in general consolidate the system of personal rights of the an individual, establish guarantees of their real existence.
Personal non-property rights refer to the equitable civil right that is closely and inextricably linked to the holder, has no economic nature of origin and economic content, and is aimed at satisfying needs
Obligation must be performed specifically and properly.
Proper obligation is the obligation performed
Specific performance of the obligation is its performance in kind.
• by the appropriate parties,
• according to the subject of performance,
• within the stipulated term (period),
• in a certain place,
• in a proper way
(COMMITTED BY THE APPROPRIATE PARTIES ACCORDING TO THE SUBJECT) The debtor is obliged to perform his/her obligation, and the creditor is obliged to accept the performance in person, unless otherwise provided by an agreement, follows from the essence of the obligation or customary business practices.
Performance of the obligation may be assigned by the debtor to another person.
2. The economic category of “property” has a legal meaning.
The economic category of “property” has the scope of legal regulation.
Goods as a component of property have a certain legal regime.
Property has different legal forms: private property (belonging to one person) and joint property (belonging to several persons).
The owner has the following legal powers: own, use and dispose of the property belonging to him/her.
Legal authority of the owner regarding the property may be transferred to another person (in whole or in part).
Acquisition of property, its transformation, including termination has legal mediation.
All owners are provided with equal conditions for exercising their rights. Ownership right is inviolable.
No one can be unlawfully deprived of his/her right or restricted in its exercise.
Such arrangements are a set of measures taken by a person to eliminate violations and restore the status quo.
It is based on PROPERTY and BINDING remedies.
PROPERTY:
1) Recognition of rights;
2) Reclamation of property from another's adverse possession and compensation for damage by such possession;
3) Elimination of obstacles in any violation of rights, not combined with dispossession of property (elimination of obstacles to use);
4) Establishing the procedure for possession, use and disposal of property being in joint ownership or use;
5) Division of joint property
6) Allocation of a share from joint property;
7) Restoration of the co-owner`s right to acquire a share in joint property alienated in violation of the owner`s rights;
8) Release of distrained property;
9) Reimbursement of cost during requisition.
exchange value
monetary value
aimed at satisfying a person's interest through
appropriation of goods
or
receipt of equivalent money reimbursement from their use (disposal).
In addition to the property relations, another type of property legal relations is the OBLIGATION.
OBLIGATION is a civil relation mediating the movement of tangible and intangible goods in civil circulation, in which the DEBTOR is obliged to perform a certain action of a property nature in favor of the LENDER or to refrain from such action, and the LENDER is entitled to demand such performance from the DEBTOR,
or
BOTH PARTIES act in relation to each other as LENDERS (in respect of rights) and DEBTORS (in respect of obligations).
2. DIFFERENCES FROM PROPERTY RIGHTS
Obligations are relative because they are characterized by a clear determination of the parties involved.
An individual (person) is a biological individual with consciousness, will and intellect.
In the process of social development, complication of legal relations in which he/she participates, a person creates a fiction of himself/herself, an artificial formation, that is a LEGAL entity.
Through the granting of rights and obligations that an individual has, a legal entity also becomes a participant of civil relations along with the individual.
Consciousness, will and intelligence of an individual form his/her LEGAL PERSONALITY.
The components of legal personality are COMPETENCE (consciousness of the person) and CAPACITY (will and intelligence).
CIVIL COMPETENCE is the ability to have legal rights and obligations. But competence is not a specific legal right.
2. VARIABLE CONTRACTUAL STRUCTURES:
BASIC: CONTRACT OF WORKS
DERIVATIVES:
CONSUMER WORK AGREEMENT
CONSTRUCTION CONTRACT
ENGINEERING AND PROSPECTING CONTRACT
CONTRACT OF RESEARCH, DEVELOPMENT AND PROCESS WORKS
3. MAIN CONTRACTUAL STRUCTURE
CONTRACT OF WORKS:
Under the contract, the CONTRACTOR undertakes to perform certain WORK at his/her own risk as per the CUSTOMER`s order, and the Customer undertakes to accept and pay for the work performed.
CONTENT of work - creation of a tangible object, including manufacturing,
processing,
conversion,
repair of the object in accordance with the requirements of GUARANTEED QUALITY
and
transfer of the corresponding deliverable to the CUSTOMER.
4. Contract of works is
consensual,
synallagmatic,
commutative.
It has written FORM.
That is, the idea of obligation is to fulfill the actions committed by a person in the process of consuming.
2. Variable contractual structures:
Basic: Service Agreement
Derivatives:
(І) Financial services: Insurance Contract, Loan Agreement, Credit Agreement, Bank Deposit Agreement, Factoring Agreement
(ІІ) Transport Services: Contract of Passengers Carriage, Contract of Goods Carriage, Sea Cruise Agreement, Towage Contract, Maritime Piloting Services Contract, Air Navigation Service Contract.
(ІІІ) Intermediary services: Commission Agreement, Assignment Agreement, Property Management Agreement, Freight Forwarding Agreement, Maritime Agency Agreement, Consignment Agreement
(ІV) Actual services. Storage Agreement
In this case, the OWNERSHIP over a thing belongs to ONE PERSON, while the OTHER PERSON also has a PROPERTY RIGHT TO THIS THING, but LIMITED IN CONTENT.
This is the property right of a person who is not the owner of the property. This is a person's right to property that does not belong to him/her.
This is a property right limiting the powers of the owner.
These are the property rights of a non-owner with a limited scope of powers in relation to the property of another (possession and use only). Such property right is protected in the same way as the right of ownership, including from the owner.
1. LIMITED PROPERTY RIGHTS TO PROPERTY OF ANOTHER are the following.
1.1. POSSESSIVE RIGHTS - the right to own a thing of another
Possession.
Easement (right of use).
Emphyteusis (right to use land for agricultural pur
2. While the RIGHT OF OWNERSHIP and LIMITED PROPERTY RIGHTS TO PROPERTY OF ANOTHER are independent (primary) property rights, the RIGHT OF FULL ECONOMIC MANAGEMENT and the RIGHT OF OPERATIONAL MANAGEMENT are property rights of secondary (derivative) nature.
3. Sometimes the exercise of OWNERSHIP directly by the owner is functionally impossible.
In such cases, the law uses the so-called property rights of secondary nature: RIGHT OF FULL ECONOMIC MANAGEMENT and RIGHT OF OPERATIONAL MANAGEMENT.
Rapid development of information technologies has led to the global computerization of society.
THE PROCESS OF KNOWLEDGE ACCUMULATION CHANGES THE FORM OF ITS IMPLEMENTATION.
THE EDUCATIONAL INSTITUTION IS NO LONGER THE PRIMARY EDUCATIONAL RESOURCE
High knowledge level without skills of their application is a factor of the professional deformation of a graduate of the higher education institution.
Persons with higher legal education take one of the leading places (26%) among the total number of unemployed persons with higher education.
(Use statistical sources of the State Employment Service of Ukraine).
No attention is paid to the formation of a pedagogical model of the professional training of lawyers.
As of today, there is NO scientific research on the problems of legal pedagogy.
Legal scholars STAY OUT of the development of
До ознак спільної діяльності можна віднести:
1) наявність спільної для всіх учасників такої діяльності мети;
2) учасники спільної діяльності повинні мати спільну мотивацію, намір діяти разом;
3) поєднання індивідуальних діяльностей (спільність породжується таким об’єднанням зусиль її учасників);
4) поділ єдиного процесу діяльності на окремі функціонально пов’язані між собою операції;
5) координація індивідуальних діяльностей учасників;
6) настання для учасників спільної діяльності спільного кінцевого результату.
7) єдине просторово-часове перебування та функціонування всіх учасників спільної діяльності.
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети.
In the science of civil law, such circumstances of reality are called JURAL FACTS.
Jural facts have an impact on the dynamics of legal relations.
Legal relations not only arise, but also change and terminate through jural facts.
JURAL FACTS - are the consequences (actual or legal) of real circumstances of reality arising objectively autonomously or depending on the will of the parties to legal relations, which lead to the emergence, change or termination of legal relations.
JURAL FACTS of actions and events.
ACTIONS - are characterized by volitional behavior of the parties in legal relations.
• Legal (transactions)
• Illegal (tort).
Legal actions are divided into Legal acts and Legal doings
LEGAL TRANSACTION is the main element in ensuring the dynamics of legal relations among the jural facts of civil law.
By examining these changes chronologically, this research elucidates their nature and implications. Thus, these legislative adjustments are assessed to identify any shortcomings that may require future amendments. The research findings stipulate further research of corporate governance regulations during wartime.
The author used the comparative method to obtain the results disclosed in the article and its conclusions. It was the application of the comparative method that made it possible to identify common and distinctive features in Ukrainian and European legislation, as well as to identify differences in the implementation of forced buyouts in EU member states.
However, after the start of Russia's full-scale invasion of Ukraine in 2022, almost all foreign business operations within Ukraine were suspended; currently, businesses of every sort are in the process of resuming in the face of numerous challenges, including an unstable security situation, damaged infrastructure, disrupted supply chains, and highly unpredictable business conditions. The Ukrainian government lacks the strategic initiatives needed to substantially attract foreign business operations. The primary objective of this article is to examine Ukrainian legislation about foreign business endeavors, particularly focusing on the nuances of investment activities while also investigating the repercussions of military operations on foreign businesses.
This article proposes the concept of e-residency as a means to entice foreigners into engaging in business activities within Ukraine, and explores other strategies aimed at attracting individuals from other countries to invest and participate in Ukraine's business landscape.
– became the most widespread template in transitioning contexts. In the Post-soviet area, Ukraine represents an interesting case. While problematic in its formal design and under strain in practice, as a reflection of a difficult and unstable transition, Ukrainian semipresidentialism proved to resist the test of time.
Thirty-two years after Ukraine’s independence, and twenty-seven years after the adoption of a new Constitution, it managed to overcome major crisis – political, economic and military – without consolidating into an authoritarian regime. Still, for some, a strong elected President had detrimental effects on the development of Ukrainian political and party systems and did not allow for real democratic consolidation.
In this article, we address the question of the impact of the Ukrainian
semipresidential system on democratic consolidation in Ukraine.
development, and operation of economic entities.
The analysis identifies key trends in corporate rights redress, as well as the advantages, disadvantages, and efficiency of applying derivative claims in the system of remedies for subjects of corporate legal relations. The study concludes that a derivative claim is an essential instrument for corporate governance and conflict resolution. However, further research is needed to develop practical recommendations for addressing issues in Ukrainian corporate law.
Three interconnected aspects are observed: corporate governance as a management category, its social context and its legal implications. Examining each component in isolation from the others serves to limit the corporation’s functionality to its applied value in the social arena. An assessment of corporate governance as behavioural models, considering representation, efficiency, growth, financial structure and attitude toward stakeholders, enables the depersonalisation of organisational unity, a defining characteristic of any legal entity.
Through an interdisciplinary approach, we demonstrate how corporate management functions to organise a corporation’s activities by influencing the subjects of management in microeconomic processes and their interaction with one another, ultimately ensuring optimal socioeconomic viability of the corporation within the macroeconomic environment.
This question applies well to the situation in Ukraine.
The article aims to analyse the issue of sovereign immunities of states and current issues related to the deprivation of such immunities.
Additionally, it will examine the relevance of this issue using the example of the war in Ukraine. The article will suggest four measures that the international community should take to punish the aggressor and prevent acts of aggression in the future, whether by Russia or any other state.
The paper investigates the civil and economic dimensions associated with the enactment and protection of corporate rights from a criminological perspective, highlighting potential areas of misconduct or criminal activities within corporate structures. The core intent is to shed light on the economic, legal, and criminological concepts surrounding the safeguarding of corporate rights for both individuals and legal entities, underscoring the methods and challenges of their enforcement, restitution, and protection.
The paper also considered the possibility and expediency of applying a derivative claim in national practice.
Problematic issues of civil liability in corporate relations, including the responsibility of the main enterprise for the obligations of the subsidiary enterprise, officials for losses caused to the company, violation of the right without actual loss of the possibility of using, unification of the statute of limitations for vindication and for judicial appeal against decisions of the meeting of participants or the registration authority, etc. The theoretical and practical part of the work is to ensure that the research results can be used for future studies and developments of various aspects of regulating and remedying corporate rights.
The insights presented are poised to enrich both the academic discourse on corporate rights and practical law enforcement strategies, fostering the holistic development of corporate law and its criminological dimensions in Ukraine.
This issue remains relevant at the present time, since an effective means of protecting corporate rights has not yet been developed and a rather insignificant period of their development has not made it possible to generalize the achievements and eliminate the problems of law enforcement and judicial practice. The main goal of the scientific work was to carry out a legal characterization of the system of protection of corporate rights and to conduct a comparative analysis of Ukrainian and foreign experience in this field. The leading approach in this study was comparative analysis.
The work expressed the content of the category of corporate rights and the essence of corporate legal relations as an object of research. It has been established that law enforcement practice has developed a thesis on ensuring the corporate legal capabilities of a person in the context of the general provisions of civil legislation. In this regard, the study presented comparative data regarding their list of such provisions in different countries. Based on the results of a literal interpretation, it was determined that the legally established list of remedies is not exhaustive. It has been proven that the current system of legal norms, which regulates corporate law and protects the rights of its subjects, is largely focused on ensuring the quality of shareholders' rights in the EU countries. This was illustrated by comparing the two main approaches to classifying remedies for corporate rights.
The classification of means of protection of rights violated under corporate contracts is presented, with the selection of three groups of means of protection, and the existing means of protection are supplemented with those that can be implemented taking into account the research data. The study analysed the judicial practice in different countries concerning dispute resolution in corporate relations.
The thesis is dedicated to researching of the Bill of lading. The manuscript gives the legal characteristic on the Civil law of the Bill of lading in the doctrine, its notion, the requisits of the Bill of lading and the classification of its kind is done as well.
Special attention is paid to the problems of Bill of lading relations. The question of issuing, distributing and cashing is considered in details. The functional meaning of the Bill of lading is formulated.
The drawbacks in lawful regulating of the relation of the Bill of lading are pointed out. The proposals on their clearing and improving of the present Civil legislation, are moved.
The research is devoted to the consideration of issues of legal nature of right deprivation legal facts, mechanism of regulation of property civil relations and mechanism of legal termination of civil rights, responsibilities, relationships and legal capacity.
The definitions of right deprivation legal fact, mechanism of legal regulation and mechanism of legal termination are proposed. The scientific analysis of the grounds and the procedure of termination of material rights, responsibilities and relationships, as well as grounds for termination of obligations are conducted. The author researches the grounds for classifications of right deprivation legal facts and defines their place in mechanism of regulation of property civil relations and mechanism of legal termination.
It is understood, that the mechanism of legal termination of property relations in integral part of stages in which, through legal termination legal facts provided regulatory action law on social relations. In addition, under legal termination, through appropriate legal facts is a compensatory effect of the mechanism of civilian property relations.
The scientific analysis of the reasons and the suspension of real rights, responsibilities and relationships, as well as grounds for termination obligations.
The author develops a classification of torts in accordance with the doctrine of tort law of Ukraine. The author identifies a number of factors justifying the expediency of using special and extraordinary types of torts in modern law.
The conditions of torts are clarified, and its elements are characterized.
The author analyzes the current tort legislation of Ukraine and identifies the main legal forms used for its regulation. Considerable attention is paid to the types of sources of tort law in Ukraine, including soft law. Special attention is paid to the mechanism of compensation for damage in the field of private international law.
The author suggests to introduce a system of extraordinary torts as
exceptional cases of law into the doctrine of tort law of Ukraine.
The monograph is addressed to researchers, academic staff, postgraduate students, students of higher educational institutions, other subjects of law enforcement, and all those interested in current issues of tort law.
Досліджено структуру корпоративних юридичних відносин, встановлено підстави їх виникнення. Доведена цивільно-правова інституціональність корпоративних відносин. Визначена поліваріативність їх змісту, яка складається з комбінації організаційних, майнових і особистих немайнових сегментів.
Розкрито міждисциплінарний аспект проблеми корпоративного управління юридичною особою. Через аналіз бінарного та монотипового підходів розкрита морфологія моделі управління корпорації, встановлена їх варіативність.
Окрему увагу приділено субстандартним механізмам захисту корпоративних юридичних відносин, зокрема прав учасників в умовах облігаторної консолідації корпоративного контролю.
Видання адресовано науковим та науково-педагогічним працівникам, аспірантам, студентам закладів вищої освіти, іншим суб’єктам правореалізації та всім, хто цікавиться актуальними проблемами корпоративного права
докторів юридичних наук, учнів, які багато років пліч-о-пліч працюють із високоавторитетним Вченим, знаного фахівця у сфері цивільного та договірного права. Праця друкується в рамках серії «НАШІ ЮВІЛЯРИ», яка започаткована та підтримується Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України.
Книга розрахована на наукових та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів і наукових установ, докторантів, аспірантів та студентів, а також на широке коло читачів.
нормами гражданских кодексов, так и специальных законов в сфере предпринимательской деятельности.
Предназначен для ученых-правоведов, юристов, занимающихся правоприменительной практикой, аспирантов, студентов юридических вузов.
Монографія адресована науковим та науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів і наукових установ, студентам, аспірантам, докторантам, адвокатам, нотаріусам та всім, хто цікавиться актуальними питаннями цивільного права України.
The definitions of right deprivation legal fact, mechanism of legal regulation and mechanism of legal termination are proposed. The scientific analysis of the grounds and the procedure of termination of material rights, responsibilities and relationships, as well as grounds for termination of obligations are conducted. The author researches the grounds for classifications of right deprivation legal facts and defines their place in mechanism of regulation of property civil relations and mechanism of legal termination.
It is understood, that the mechanism of legal termination of property relations in integral part of stages in which, through legal termination legal facts provided regulatory action law on social relations. In addition, under legal termination, through appropriate legal facts is a compensatory effect of the mechanism of civilian property relations.
The scientific analysis of the reasons and the suspension of real rights, responsibilities and relationships, as well as grounds for termination obligations.
The first codification took place in 1922 and is associated with the establishment of Soviet power on the territory of Ukraine after the collapse of the Russian Empire in 1917. However, it is characterised by the regulation of commercial relations during the period of the 'New Economic Policy'. This period was characterised by the development of entrepreneurship to restore the economy of Soviet Ukraine, which had been destroyed by the Civil War (1918-1922). The Civil Code of 1922 reflected the restoration of copyright, the commercial status of legal entities and inheritance law, which had been abolished after the October Revolution of 1917. The Codification provides for various forms of business activity. A distinctive feature of the Code was the introduction of private property and the provision of the powers of its owner. It is important to note that after 1917, legislation was abolished and the process of formation of the legislation of socialist Ukraine began. The initial stage of this process declared the abolition of any property in communist society.
The Code comprised four parts, including the General Provisions, the Law of Property, the Law of Obligations and the Law of Succession. It also included a number of institutions, such as transactions, persons and the like. These institutions preserved not only the traditions of the pandect system but also elements of the institutional system of construction characteristic of French law.
Prior to 1917, Ukraine constituted part of the territory of the Russian Empire. Following this, although the country was formally independent, the Civil Code of the Ukrainian SSR of 1922 was in fact a reception of the Civil Code of the RSFSR of 1922, which combined two years of experience of development of the young republics under the NEP.
The second codification was the Civil Code of the Ukrainian SSR of 1963. The Code came into force on 1 January 1964 and contained ideologically verified tasks of building a socialist society in the period after the NEP. In addition to the already listed sections, the Code is significantly improved with new constructions in the field of intellectual property law, and also includes some restrictions in the field of property rights. In particular, the code enshrines individual ownership of items of personal use, restricts private ownership and significantly strengthens the role of collective ownership.
A significant innovation of the second codification was the rejection of dualism in private law, which is characteristic of France, and the regulation of relations exclusively by the norms of the Civil Code regardless of the subjects. The second codification significantly expanded the list of contracts. In particular, there appeared the contract of supply and the contract of contracting, which were characteristic of the administrative-planned system of economic management. Under such a system, the organisation of contractual relations was centrally managed, excluding any initiative and independence. In this case, the supply contract becomes the key contract of that period of time. It is beyond doubt that the Second Codification resulted in the Civil Code, which also duplicated the provisions of the Second Codification of the Civil Code of the RSFSR. This approach to rule-making is typical of the USSR era. Despite the formal independence of all 15 republics of the USSR, which were part of it, they were fully centralised and administered by a single administration. The centre of such administration was in Moscow. It is possible that all republican codifications are based on the provision of the relevant Code of the RSFSR of 1964. The Civil Code of Ukraine is an exception to this.
The proclamation of Ukraine's independence in 1991 opened the way for reforming Ukrainian legislation under new conditions. The transition to a market economy and the change of the system of governance became the benchmarks that laid the foundation for the third codification of Ukrainian civil law. In 2003, the Civil Code of independent Ukraine was adopted to replace the Civil Code of the Ukrainian SSR, which could no longer regulate market relations in the country.
The 2003 Civil Code of Ukraine restores the right to private property, provides detailed regulation of individual rights, and contains 52 contractual constructions. In comparison to the 1963 Civil Code, the third codification significantly improved the legal form of social relations. During the drafting of the third codification, the question of choosing a reference point was also raised. The provision on legal entities, which enabled the development of entrepreneurship, was a significant element of the third codification.
The 2003 Ukrainian Civil Code incorporates elements of the French Civil Code of 1806. In particular, its structure is similar to that of the Napoleonic Code, with sections on General Provisions, Persons, Things, and Property. However, the creators of the Civil Code of Ukraine of 2003 followed the path of their German colleagues and based the structure of the Civil Code on the principles of the pandect system, which is characterised by a high degree of detail in the general provisions. The Code contains, along with the law of property, also norms of the law of obligations.
The Civil Code of 2003 does not regulate family relations. The 2005 Family Code regulates these matters. Despite the proclamation of Ukraine's independence, Russia's influence on political processes in Ukraine has not been lost. On the contrary, it becomes an element of the foreign policy of the two states. Moreover, the adoption of codifications that determine the further development of Ukrainian society became one of the levers of influence on political processes in society. Ultimately, the 2003 Civil Code, in continuity with the traditions of previous codifications, became a replication of the 1996 Russian Civil Code. This was due to the fact that the political and economic development of Ukraine between 1991 and 2014 occurred within the context of Russia's interests. This entailed not only political dependence of Ukraine on Russia, but also the lawmaking influence of Russia on the development of law in Ukraine. In addition to political peculiarities in the third codification of civil law, there are also legal problems. Among them is the adoption in 2003 of the Commercial Code of Ukraine, which was intended to fulfil the role of a regulator of commercial relations in accordance with the French Commercial Code. It was not possible to achieve this objective. The adoption of the Commercial Code of Ukraine in 2003 led to the violation of systematicity in the regulation of relations, as each of the codes had its own view of things. As a result, many problematic issues remain unresolved to date. In particular, the calculation of limitation periods differs between the two codes.
Furthermore, the Economic Code of 2003 contains mainly declarative provisions, while separate normative acts prescribe the relevant procedures in detail. For instance, the Economic Code of 2003 has only five articles devoted to economic competition, while individual laws regulate in detail the procedure for the protection of fair competition in a total of more than 75 articles. A similar situation can be observed with regard to bankruptcy. In Ukraine, an independent code of bankruptcy procedures was adopted in 2018. In 2014, a new stage of Ukraine's development began, associated with integration into the European community. This process has both political and economic significance. As a result, in 2019, a group of scientists initiated the fourth codification of the civil law of Ukraine. The new civil code should include modern regulatory tools based on the signs of digitalisation of certain moments, borrowing of constructions of different legal systems, for example, trust.
Unification of all spheres of civil law is of key importance in the process of the fourth codification. It is envisaged to merge the Family Code with the Civil Code and to include a separate section on private international law. Currently, this area is regulated by a separate Act on International Private Law of 2005.
Additionally, it is proposed that the 2003 Commercial Code be repealed due to its inconsistency with the provisions of the 2003 Civil Code.
In a concentrated structure, ownership or control is held by a small number of individuals. This group wields significant influence over the corporation's management, hence the structure is referred to as "internal". Only a small number of French legal entities (primarily joint-stock companies) employ the dispersed ownership structure.
This structure is distinguished by limited interest in the entity's activities, familial ties among participants, and personalization. As a result, the incentive to oversee the corporation's operations is reduced or completely absent. This type of capital structure is referred to as "external." The usage of this principle is widespread amongst most forms of legal entities in France (excluding the joint-stock company).
Within this context, two models of corporate governance exist, based on the dominant approach.
Firstly, there is the unitary model of corporate governance, which adopts a management approach that builds corporate governance bodies based on a monotypical principle of organizational unity.
Secondly, this model follows a binary approach to forming the management structure (a dual model of corporate governance).
Here, the corporation's executive management body concentrates the organisational and administrative functions, which exercise the legal capacity of the legal entity. This occurs due to the management body's consistent and systematic functioning. This governance system is defined by a solitary board, composed of both executive and non-executive directors.
Specifically, the concept of Force Majeure (FM) has been re-evaluated to include distinct criteria for exemption in case of breach of obligations.
Military aggression alone cannot be an absolute condition for exemption from liability due to FM. The mere existence of such exceptional and unavoidable circumstances does not absolve a party from its obligations or liability for breach thereof.
The obliger must provide not only the existence of FM itself, but also that these circumstances constitute FM for that particular contract.
Традиційним для України є виділення таких способів врегулювання спорів як: судове провадження, медіація, арбітраж та мирова угода. Нині процесуально законодавство Франції виділяє такі способи вирішення соціальних конфліктів: переговори; медіація; консиліація (погоджувальна процедура); мирова угода; експертиза; арбітраж (третейський суд), партисипативна процедура та власне судове провадження.
Наведене свідчить про ефективність позасудового вирішення спорів через розширення переліку відповідних процедур. Щодо перерахованих альтернативних способів врегулювання суперечок нині інтерес для нас складає партисипативна процедура.
Варто зазначити, що більшість з наведених процесуальних конструкцій в тій чи іншій частині відображені в національній процесуальній екосистемі. У той же час партисипативна процедура як результат рецепції Common law становить підвищений інтерес в аспекті питання їх процесуальної функціональності, отже її поява у праві Франції має історію лише з 2011 року.
Суть партисипативної процедури полягає у проведенні сторонами без участі незалежної третьої особи, але за сприяння адвокатів сторін та протягом заздалегідь визначеного періоду часу переговорів, спрямованих на мирне врегулювання спору.
Сьогодні, законодавство Франції регламентовано кодифікованими актами. Не зважаючи на активну кодифікації національного законодавства, житлове законодавство Франції сконцентровано одночасно в межах Цивільного кодексу Франції (1803) і Кодексу будівництва і проживання Франції (1977).
В переважній частині норм Кодекс будівництва і проживання, який складається з 3988 статей регламентує відносини адміністративно-правового характеру, повʼязані з проектуванням та будівництвом. В той же час його положення стосуються також орендних юридичних відносин.
Варто зазначити, що таких відхід не є традиційним для практики нормотворення у Франції де відповідний спосіб систематизації законодавства має вузько предметний характер. Отже ми можемо спостерігати феномен дуальної правової регламентації відносин різними правовими актами, що безумовно створює загрозу колізії правозастосування, прикладом чому є регламентація відносин приватно-правового характеру нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про вищу освіту» рішення про утворення державного вищого навчального закладу ухвалюється Кабінетом міністрів України. Водночас, як засновник цієї юридичної особи, останній позбувається особистого інтересу в діяльності цього закладу та його результатах. Цей інтерес мають інші особи, які й стають бенефіціарами відповідних результатів, а також суспільство в цілому, яке користується тією метою, задля досягнення якої створений навчальний заклад.
Наведене свідчить, що діалектика соціального зв’язку юридичної особи та її «творця» виходить за межи корпоративних юридичних відносин, які розкривають тільки їх частину в контексті реалізації приватного інтересу її учасника та не вичерпується ними.
Наведене свідчить, що корпоративне законодавство України потребує свого суттєвого реформування. Особливо гостро стає питання в контексті виконання міжнародних зобов’язань України, встановлених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом з атомної енергії (2014 рік).
Аналіз динаміки розвитку корпоративного законодавства України в періодизацій 2000 – 2022 років дозволяє виявити тенденції подолання негативних наслідків «хаосу дезорієнтованого нормотворення» що є одним із викликів часу, що стоїть перед нашою країною сьогодні.
Серед таких ми визначено наступні: (1) Уніфікація корпоративного законодавства України; (2) Координація корпоративного законодавства України; (3) Диференціація корпоративного законодавства України; (4) Забезпечення інтересів учасників корпорації; (5) Цифровізація корпоративного законодавства України; (6) Стимулювання соціальної відповідальності корпорації; (7) Гармонізація корпоративного законодавства з правом ЄС.
В той же час варто наголосити, що варіативність діяльності юридичних осіб не дозволяє обмежити їх участь в цивільному обороті виключно сферою реалізації приватного інтересу. Складність конструкції юридичної особи як штучного суб’єкту права (фікції) передбачає варіативність механізмів реалізації волі її «творця». В цивільному законодавстві відповідна ідея знайшла свого емпіричного втілення у частині 1 статті 83 Цивільного кодексу України, яка передбачає створення юридичних осіб у формі товариств і установ.
З огляду на положення статті 83 Цивільного кодексу України, в нормативного контексті поділу юридичних осіб на товариства і установи. Виникає розумне питання природи відносин, які реалізують статус юридичної особи, яка ознаками не є корпорацією – юридичних відносин за участю установи. Відсутність моделі відносин між юридичною особою та її учасником, яка через активність такого правового засобу в цивільному обороті забезпечує його особистий інтерес, свідчить про наявність інтересу іншого порядку – інтересу публічного.
Публічний інтерес у діяльності юридичної особи специфікує останню. Діяльність юридичної особи не зумовлюється поведінкою її учасників. У цій формулі відзначена відсутність взаємозалежності юридичної особи з її учасником (засновником).
result of such process is the subjective formation of certain opinions, content awareness of the relevant subject. It is clear from the above
that in the process of interpretation many tools are needed to establish the objective content of legal rules. Techniques (methods) of
interpretation are linguistic, systematic, historical, functional, teleological, grammatical and logical interpretation, etc. In the field of
private law, the legal formalisation of social connections between persons shall be effected by means of causal-legal (individual) regulation. The agreement, as a means of causal-legal regulation of relations, also requires interpretation of its content. The transaction content interpretation shall include the differentiation and unity of general requirements for the interpretation of legal rules and peculiarities
of individual legal regulation of social relations. Ordinary ways of interpreting legal rules shall constitute one segment of transaction
content interpretation. The second is the transaction content interpretation on the basis of the formula of interpretation contra proferentem, a fortiori, as well as the equivalent consideration formula, which requires its comprehensive application in order to establish the
real intention of the parties under conditions of rationality and goodwill.
There is no doubt that observance of the balance of interests of parties in corporate legal relations in this area is achieved by the conflict free mechanism of its pricing.
According to Article 652 of the Law of Ukraine On Joint Stock Companies, the price of mandatory sale of shares is regulatory determined by the largest of the following:
1) the highest price of a share at which the claimer, his/her affiliated persons or third persons acting jointly with him/her, acquired shares of this company within 12 months preceding the date of acquisition;
2) the highest price at which the claimer, his/her affiliated persons or third persons acting jointly with him/her indirectly acquired the title to shares of this company within 12 months preceding the date of acquiring dominant control block of shares by such party, provided that the cost of the company`s shares being directly or indirectly owned by such legal entity, according to its latest annual financial statements, is at least 90 percent of the total value of assets of such legal entity;
3) market value of the company's shares, defined on the basis of an independent assessment as of the last business day preceding the day of acquiring a dominant block of shares of the company.
At the same time, most scientists engaged in researching corporate relations are united in the position of imperfect legislative mechanism for determining the price of sale. Thus, O. Bihniak expresses certain doubts about the appropriateness of Article 8 of the Law of Ukraine On Joint Stock Companies, which establishes the procedure for approving the price of mandatory sale of shares by the Supervisory Board (or the Company`s executive body).
According to the scientist, providing protection of the rights of minorities is envisaged particularly through state regulation of the stock market, which shall facilitate the transparency of securities market dynamics and conditions for optimal pricing. He is supported by other scholars. In particular, representatives of the Kharkiv law school Shvydka T.I. and Logvinenko S.S. draw conclusions about the need for legislative changes in the procedure for determining the fair price of redemption of shares. The emphasis is put on the need to ensure safeguard for the rights of minority shareholders within the framework of the squeeze-out procedure, particularly by expanding the powers of the National Securities and Stock Market Commission.
Indeed, the mechanism for determining the price of mandatory sale of shares gives rise to many questions.
Firstly, the organized capital market in Ukraine is in the process of its formation, which significantly reduces the coefficient of regulatory nature of part 2 Article 8 of the Law of Ukraine On Joint Stock Companies establishing the market value of emission securities in circulation on organized capital markets as an average course based on the results of regular trading.
It is necessary to cite open statistical data.
According to the annual report of the National Securities and Stock Market Commission for 2020, the volume of trading in the securities market amounted to 1000.99 billion UAH (31.4 billion Euros) in 2020.
As a comparison, in 2020, the volume of trading in the Warsaw Stock Exchange (Poland) was 236 billion Euros, while the daily trading volume in the New York Stock Exchange was 60.2 billion US dollars.
As of 1 of August 2021, among 1225 public joint-stock companies 166 share issues were included in exchange lists.
On the other hand, the involvement of an estimator to determine the market value of emission securities by a corporation`s Supervisory Board created by a majority, approval by this body of the property market value corporate management creates a threat to the existence of a conflict of interest due to the potential impact on the results of such estimation. Incidentally, part 3 Article 8 of the Law of Ukraine On Joint Stock Companies provides that the approved value of property may differ within 10 percent of the value determined by the estimator.
Within the limits of the powers provided by the National Commission, certified copies of reports on an independent assessment of market value of an ordinary share of joint-stock companies is regularly provided for revision to the State Property Fund of Ukraine as a body carrying out state regulation of estimation.
According to public information from the Annual Report of the National Securities and Stock Market Commission for 2020, the State Property Fund of Ukraine provided a revision of 98 reports on the assessment of an ordinary registered share, according to which:
- 46 reports are classified as generally meeting the requirements of statutory instruments on property valuation, but have minor shortcomings not affecting the validity of the assessment;
- 15 reports - as having significant shortcomings affected the reliability of the assessment, but may be used for the purpose defined in the report after correction of these shortcomings;
- 37 reports of 98 - are poor-quality and unprofessional and cannot be used.
That is, in 38% of cases, the requirement of fair price of mandatory sale of shares was not fulfilled.
Thus, the procedure for obligatory disposal of shares does not provide a clear and transparent procedure for determining the price and relevant preventive measures against the unfair behavior of beneficiaries having statutory capacity to influence the pricing of shares.
The analysis of judicial practice confirms the stated issues in the field of administration of law. In the resolution of 24 of November 2020, the Grand Chamber of Supreme Court expressed the opinion regarding the fair price of redemption (Resolution of the Grand Chamber of Supreme Court of 24 of November 2020 in the case No. 908/137/18): “... one of the important elements of observing the criterion of proportionality when interfering with the right to peaceful possession of property is to provide fair and reasonable compensation (paragraph 7.25)”.
As of today, the appropriate procedure has not been provided. The position of the Grand Chamber of the Supreme Court regarding the outlined range of issues clearly indicates the need for systemic changes in the mechanism of obligatory consolidation of corporate control. It is obvious that its introduction into legal framework requires more effective compensatory levers to ensure the rights of a weaker party, which, in our opinion, are the cessation of ownership of shares as a result of alienation or acquisition of such right under the claim of a person concerned by virtue of a court decision.
Under action proceedings, a court assesses the criterion of justice in determining the value of a company`s shares being disposed and verifies the grounds for creation of rights of action and their regulatory reasonableness.
Fair price determines the fair value of a share considering the economic indicators of the company, which determine the prospect of its development. In this case, the company is subject to an assessment as an entity, but not as a set of assets or the binding demand for payment of dividends.
It should be noted that the regulatory requirement for fixed price may not correspond to the fair balance criterion. On the model of Japan and Hong Kong, the price of acquirement shall have an exceptionally low threshold value of the relevant price.
Currently, it is widely recognized that the market price cannot serve as a benchmark to achieve fair value, since it may be discounted relative to the cost of a liability.
When deciding on fair compensation alternative methods of evaluation should be considered, such as discounting cash flows (technique used to calculate the current (present) cost of expected revenues and expenses, comparison of multiples and quotation of shares in the securities market, analog assessment method, etc.
Incidentally, the positive experience of judicial control of the pricing procedures is enshrined in the law of Germany (Articles 327b, 327C of the Germany Law On Joint Stock Companies).
In the UK, the form of judicial control over the procedure for compulsory acquisition of ownership of shares is the court discretion to independently determine the terms on which the offeror is entitled and obliged to purchase shares (Article 988 of the Law on Companies of 2006), including in the case of establishing their unfair value.
Corporate legislation of Hong Kong provides compensatory mechanism against potential abuse by the holder of the dominant block of shares in a joint stock company, which includes the competence of a court, under the request of a minority shareholder, to decide on the absence of right of compulsory redemption of shares of minority shareholders, establishment of a fair price of acquisition, and has a discretion to independently exercise any powers if, at the request of the shareholder, it believes that the company's affairs are or was conducted in a manner unfairly harming the interests of shareholders.
In this case, the court may adopt any order which, in its opinion, is necessary and issue an order to restrict the company`s business or an order to perform actions, an order to appoint a recipient or manager of the company's property or its part. Herewith, the court may even specify the powers and responsibilities of the recipient or manager and determine the remuneration.
2. The Law of Ukraine On Joint Stock Companies (Article 63) establishes the liability of a joint stock company`s officials for damages caused to the company by their actions (omission). In 2015, the Law of Ukraine On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine Concerning the Protection of Investors’ Rights amended the Article 89 of the Commercial Code of Ukraine by establishing the liability of officials for damage caused by acts committed with abuse or malpractice in office, acts committed in violation of the order of their prior approval or other decision-making procedure, etc. Specifically in the banking sector, the civil liability of a corporate governance body officials was introduced by the Law of Ukraine On Amendments to the Law of Ukraine On Banks and Banking Activity to determine the features of corporate governance in banks, which strengthened the liability of bank-related persons, first of all the heads of banks (Article 42), when making decisions affecting the bank`s financial state.
3. The matter under inquiry establishes the general terms of legal liability of corporate governance officials. As of today, it is doctrinally defined and statutory enshrined in the legislation of Ukraine that such conditions are the unity of subjective and objective elements of the tort. However, persons acting on behalf of a legal entity are obliged to act not only within their powers, but also in reasonable good faith. In the course of business, a company and its official (particularly, the director or general director) have fiduciary relationships, for which reason the wrongful conduct of such person may be expressed not only in failure to fulfill obligations directly established by the constituent documents of the company, or exceeding the authority to perform certain actions on behalf of the company, but also in the improper or unfair performance of such actions without complying with the limits of standard economic risk, and making obviously hasty or wasteful decisions. Therefore, an important feature of the activities of a legal entity`s corporate governance officials is the awareness of the risks of their activities and their management. Therefore, the issue of liability should not be conditioned by the presence of subjective elements in the tort.
4. In the countries of Anglo-American legal system, the corresponding viewpoint was stated in the case of Caparo Industries PLC v Dickman (1990). The House of Lords, following the Court of Appeal, put forward a "3- fold test": A set of the following conditions is considered a breach of the due diligence obligation: 1) occurrence of damage is the result of reasonably foreseeable conduct of an official, 2) parties to the conflict are in a fiduciary relationship, and 3) All other things being equal, the reimbursement is fair and reasonable.
According to the above, the basis to release an official from the liability is a causa, i.e. a circumstance that the person has not been able to foresee by the appropriate measures of his/her professional diligence required of him/her under specific conditions.
5. Regarding the procedural aspects of appealing to the court, it should be noted that such right is granted to a legal entity, as well as others, which are legally entitled to appeal to the court in the interests of the legal entity in disputes over indemnification of damages caused by its official. The owner (member, shareholder) of a legal entity holding 10 percent or more of the authorized capital of the company, or which share in the legal entity`s property is 10 percent or more, may, in the interests of such legal entity, file a claim for indemnification of damages caused to the legal entity by its official. National legislation does not provide for a procedural combination of consolidation of interest of several minority shareholders, members who collectively own the limit of 10 percent or more of the authorized capital of the company, which limit is established by part 1 of Article 54 of the Commercial Procedural Code of Ukraine. The above creates a procedural imbalance in the rights of shareholders (members) and actually blocks the functionality of the institution of liability of a corporate governance body officials.
The above puts on the agenda the systematic introduction of procedural and legal mechanisms for consideration of class actions in the civil proceedings of Ukraine. Mass tort is a component of the legal instruments which introduction will testify to the development of the national legal system as a whole, and its use will allow to resolve the issue of access to justice.
6. Peculiarity of the American model of mass tort is that the Federal Rules of Civil Procedure established by the US Supreme Court do not limit the scope of this institution to a particular area of law and do not determine the subject matter of a dispute for resolution of which it is possible to apply to the court. Class actions are possible on any claims, which in general may be reviewed by a court of general jurisdiction in accordance with the rules of civil procedural law
While emphasizing the relevance of the attempt to limit the ownership rights of minority shareholders in the interest of the majority, the court concluded that the application of a squeeze-out can be justified, and the initiation of this procedure does not indicate abuse of the economic position by the majority shareholder.
The interest of the majority shareholder in the free exercise of entrepreneurial activity may be placed above the interests of the minority shareholders, provided that the latter are protected against abuse of the economic forces by the majority shareholder, as well as provided that compensation is paid for the lost shares.
Supporters of the opposite point of view argue that the monopolization of large blocks of shares is a threat to the functioning of the Ukrainian economy, its investment climate and the activity of the stock market.
Georgia's administration of law is illustrative. The Constitutional Court of Georgia in its decision d/d May 18, 2007 on the constitutionality of article 53-3 of the Business Act found that the squeeze-out of minority shares is not a public need and a legitimate goal, as it provides for certain restrictions (minority ownership rights).
The institute of forced termination of ownership is not a new phenomenon for civil law. It is based on the idea of restricting the right to hold, use, and dispose of the property of an individual owner in the interest of the vast majority.
Rights equally guarantee the protection of the interests of society as a whole, as well as the interests of individual groups that may be affected in the process of exercising the powers of an authorized person. This objectively requires the correlation of the individual with the collective, and the private with the public. Constitutional and legal guarantees of an individual's private property right cannot override the corresponding guarantees granted to a group of persons acting in the general interest. The conflict between them shall be resolved by establishing the priority of the majority over the interests of the minority.
The corresponding termination may not substantially prejudice interests of the minority shareholder because of the organizational and economic disproportionality of the “energy consumption” associated with holding insignificant block of shares, participation in the affairs of the corporation and the amount of the corporate rights issuer's profits in favor of the minority shareholder.
The aforesaid demonstrates existing reasonable legal and economic prerequisites for interference with the peaceful ownership of property, which is not only consistent with the economic interests of the group of individuals, but also is proportional to its objectives and fair in view of the obligatory compensatory nature of the existing deprivation in favor of the holder of an insignificant block of shares of a joint stock company.
ефективним засобом захисту прав великих інвесторів і популярним тактичним прийомом, що дозволяє ефективно регулювати
процес корпоративного управління в господарських організаціях,
інструментарієм, який сприяє недопущенню корпоративних конфліктів між учасниками та паралізації діяльності підприємств.
За даними Національного депозитарію України станом на
01 вересня 2021 року в Україні було зареєстровано 386 процедури сквіз-аут. При цьому, не можливо не відзначити на багатьох
спірних моментах, пов’язаних із запровадженням відповідного механізму в національну правову екосистему (правомірність
втручання). Механізм примусового позбавлення права власності
був також предметом судового розгляду Федеральним конституційним Судом Німеччини.
Для правової системи Франції характерний дуалізм приватного права, якому присутня відокремленість правових норм в регулюванні торгівельної (комерційної) діяльності від норм цивільного права. Це форма внутрішнього розподілу, яка не порушує галузеву цілісність та дозволяє враховувати особливості правового регулювання комерційних відносин. В такому разі, відповідні комерційні правовідносини не противляться цивільним, навпаки підкреслюють певний рівень їх системної диференціації в межах єдиного цивільного права. Сформована в середні 16 століття правова традиція окремого правового регулювання відносин комерційного характеру, що обумовлено характером суспільноекономічної формації того часу зберегла свої риси й на сучасному етапі розвитку приватного права Франції.
Природа та характер цивільних відносин і комерційних (підприємницьких) відносин об’єктивно має певну специфіку їх правового регулювання, що обумовлює використання окремих правових засобів регулювання таких відносин. Але, наведене не стільки відокремлює комерційне (підприємницьке) право від цивільного, скільки специфікує його в межах такого. Така специфікація всередині системи цивільного права Франції обумовлена однорідністю комерційного (підприємницького) права на відміну від цивільного права Франції. Комерційне право Франції регулює достатньо вузьку сферу суспільних відносин, які мають власне нормативно-правове підґрунтя, яке опосередковує таку сферу.
Розвиваючі думку Володимира Луця зазначимо, що суспільні відносини є багатомірним соціальним явищем. Багатогранність параметрів, які формують їх зміст та сутність не завжди можливо вписати у вже сформовані нормативні регулятори. Тому норма права може і не регулювати деякі види суспільних відносин. Більш того, диспозиція правової норми може навить не відповідати дійсним потребам суб’єктів певних відносин. Чи навпаки, правова норма може містить в собі засади, принципи або дефініції. Але це не означає відсутності потреби в їх правової регламентації.
В наведеному випадку, на перший план виходить договір, як основний регулятор таких відносин. Важливість, на думку Володимира Луця, теоретичної розробки питань, пов’язаних із договірним регулюванням цивільних відносин, зумовлена не лише недостатньою увагою до цих питань у правовій науці, але й потребами правозастосовчої юридичної практики.
Конструкція договору проникає у всі сфери економічного та духовного життя. У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої правової форми опосередкування ринкових відносин.
В наукові праці «Договір як регулятор цивільних відносин», яка була опублікована в науковому виданні «Право України» №9 за 2012 рік Володимир Луць справедливо підкреслює, те значення, яке має договір в сфері приватно-правового регулювання обумовлено характером предмета і методу цивільного права, нормами якого регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Ставлячи перед собою риторичне питання яке місце в цьому механізмі займає цивільно-правовий договір, і в чому полягає його регулятивна функція (роль), вчений відразу дає відповідь, яка дозволяє розглядати цей феномен багатоаспектно. Масштабність розуміння проблематики цивільно-правового договору, те значення, яке він відіграє на сучасному етапі розвитку нашого суспільства дозволило вченому сформувати авторське бачення природи договору не тільки як юридичного факту і як виду правочину, але й в якості цивільного правовідношення.
Диспозитивність цивільно-правового регулювання суспільних відносин дає їх учаснику можливість самостійно визначити предмет та засоби правової регламентації відносин, які сторони мають укласти. Наведене дозволяє стверджувати, що нарівні з правовою нормою правовим засобом забезпечення дії механізму правового регулювання суспільних відносин є виступає альтернативний правовій нормі регулятор. Одночасно такий регулятор, в сфері індивідуального правового регулювання відносин, залишає за собою чільне місце в механізмі правового регулювання цивільних відносин. Таким регулятором виступає договір.
Унікальність цивільно-правового договору, на думку Володимира Луця, полягає в тому, що він, з одного боку може нести наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, а з іншого – надає можливості учасникам цивільних правовідносин закріпити в собі об’єктивні та суб’єктивні підстави розвитку зобов’язальних правовідносин, з настанням яких пов’язується виникнення, зміна або припинення прав, обов’язків або навіть нових цивільних правовідносин між сторонами.
правовідносин представлені відповідними підставами правоприпинення.
До таких підстав, які мають регулятивну дію в механізмі правоприпинення цивільних відносин, слід віднести відчуження.
Статтею 346 Цивільного кодексу України закріплено відчуження власником свого майна як підстава припинення права власності (пункт 1 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України).
На жаль главою 25 Цивільного кодексу України особливості дії відповідного механізму правоприпинення, на відміну від інших
передбачених кодексом, не розкрити в достатньому обсязі.
Регулятивний вплив відчуження як правоприпиняючого юридичного факту на цивільні відносини полягає в досягненні відповідної мети правового регулювання шляхом трансформації належності блага на користь її набувача.
Варто зазначити, що відчуженням є юридичний механізм вільної передачі об’єкта цивільних правовідносин від однієї особи до іншої.
Така передача здійснюється в спосіб продажу, обміну чи дарування у відповідній правовій формі.Тобто, відчуження супроводжується діями як юридичного, так і фактичного характеру.
В залежності від характеру правовідносин і типу відчужуваного об’єкта, відповідний механізм припинення речових прав має свої особливості, що на нашу думку вимагає свого окремого нормативного визначення. Вони полягають в наступному.
1. Десинхронізація дій юридичного характеру і фактичного характеру в процесі реалізації відповідного механізму правоприпинення.
2. Презумпція синхронізації волевиявлення суб’єктів спільної сумісної власності.
3. Реалізація переважних прав третіх осіб.
Actions are the acts of person characterizing the external expression of his/her will and consciousness as a result of purposeful activity in a social environment governed by law.
The most common ground for emergence of the right to an object related to the action is a transaction, which means the action of a person aimed at establish-ing, changing and terminating civil rights and obligations.
The most widespread ground for the emergence of rights to an object in legal relations of obligations is a contract. In the system of juridical facts, the contract is declared in such lawful actions as a transaction (bilaterally binding one). The contract as a juridical fact is the ground for the acquisition of property right, ensures the transformation of an absolute legal relationship into an obligation one with the subsequent establishment of a new absolute legal relationship. The fulfillment of contractual obligations on the transfer of property into ownership leads to the emergence of property rights for one party (purchase and sale, dona-tion) or for both parties (exchange).
The ground for the emergence of rights to objects is also a legal act. It is under-stood as an action that entails a legal consequence, regardless of whether these actions were aimed at the consequences, which (by virtue of the rule of law) are called, or not. Acts cause legal consequences, regardless of whether the subject was aware or not aware of their legal significance, whether he/she wanted or did not want them to occur.
The above grounds for the emergence of rights to an object are initially caused by the commission of legally significant actions that are not related to the onset of legal and actual consequences in the form of transfer of ownership to another person. The content of a legal act in this case is due to the need to ensure the safety of property of another when it is identified. In the future, the formation of such a configuration of juridical facts as the discovery of property of another, public noti-fication of incidentis and the expiration of the statutory period for ensuring the safety of this property entails the onset of legal consequences in the form of the emergence of a real right to an object.
It should also be noted that a legal act leads to the creation of such real right object as a literary, artistic, musical or scientific work (Articles 437, 451, 458 of the Civil Code of Ukraine), an invention, a utility model, an industrial design (Ar-ticle 462 of the Civil Code of Ukraine), rationalization proposal (Article 484 of the Civil Code of Ukraine), commercial secret (Article 506 of the Civil Code of Ukraine) and other objects of intellectual property rights.
The writing of a poem creates copyright regardless of whether the author was aware of the meaning of his/her actions or not. The motivation of the subject of intellectual property rights is aimed not at achieving the legal consequences stipu-lated by the norm in the form of material remuneration or the acquisition of other property rights, but at the realization of the individual’s own creative abilities.
Illegal actions as a juridical fact (tort) serve as the basis for the emergence of protective legal relations, the content of which is the implementation of the com-pensatory and restorative function of civil law. Tort is the basis for the emergence of rights to such object as a property claim for compensation for material and mor-al damage caused. This is an object of law of a special kind, implemented only in protective legal relations. Its peculiarity, in contrast to other objects of the material world, is that this object is not subject to free circulation in civil law transactions. This is due to the nature of protective legal relations, the essence of which boils down to the need to compensate for the damage caused directly to the victim by the causer, the inextricable connection of such compensation with the personality of the subjects of the tort legal relationship.
The grounds for the emergence of rights to objects juridical facts are unique in their nature. Their uniqueness lies in their singularity, which is caused by the nature of human behavior in social conditions. Depending on the content of the social environment in which they arise, juridical facts are configured according to individual characteristics. Their diversity cannot be reflected normally or doctrinally. It is possible to single out only the general contours in which they find their external manifestation. Such contours are the strong willed nature of the subject of law, which allows us to combine juridical facts in the following algorithms: action event; event action; legal act act of law; legal act event legal act, etc.
Існування трасту, де право власності на один об'єкт дробиться між двома суб'єктами права, стало можливим тільки в рамках англосаксонської правової системи, яка визнає концепцію розщепленої власності.
В континентальній правовій сім'ї, в якій існує єдність правомочностей власника, такий підхід, на сьогодні, неможливий. Імплементація довірчої власності в романо-германську правову систему вимагає принципового реформування цивільного права, оскільки траст неможливо віднести ні до зобов'язального, ні до речового права, так як породила його система не передбачає такої класифікації.
Альтернативні трасту конструкції набувають широкого поширення в країнах романо-германської правової традиції.
Цивільний кодекс Франції не оперує такою юридичною конструкцією як траст і дозволяє його засновнику, передавати право власності до довірчого власнику в управління, залишаючись при цьому власником самим.
В процесі реформи зобов’язального права 19 лютого 2007 році Францією прийнятий закон про заснування фідуції (закон №2007-211), яким запроваджено інститут фідуції (fiducie).
Введення цього правового інституту направлено, в основному, на врегулювання складних банківських та фінансових операцій. Можливо саме тому, fiducie не может мати безоплатного характеру.
В той же час, слід зазначити, що в праві Франції, вже протягом тривалого часу присутні так звані «непоіменовані» фідуціарні механізми.
Перший з них - і найстаріший - це продаж зі зворотним викупом, (стаття 1659 Цивільного кодексу Франції), який передбачає продаж товару з правом зворотного викупу після закінчення періоду, що не перевищує п'яти років.
З другого боку Валютно-фінансовим правом Франції з 1980-х років використовуються такі фідуціарні механізми, яку:
- відступлення дебіторської заборгованості в якості гарантії виконання іншого зобов’язання, (цесія -daily);
- позика або операції з репо боргових цінних паперів;
- передачі у власність цінностей, фінансових інструментів, майна, боргів, контрактів або грошових сум в якості гарантії виконання чинних або майбутніх фінансових зобов'язань;
Ці правові механізми можуть бути кваліфіковані як «фідуціарні», оскільки вони здійснюють тимчасову передачу прав власності на цінні папери або борги, які управляються окремою юридичною особою від імені третьої особи.
На сьогодні fiducie має статус поіменованої юридичної інституції. Стаття 2011 Цивільного кодексу Франції дає наступне визначення даної конструкції:
Фідуція - це операція, за допомогою якої один або кілька фідуціаріїв передають власність, права або забезпечувальні інтереси або набір активів, прав або забезпечувальних інтересів, чинних або майбутніх, одному або декільком фідуціантам, які: володіють ними окремо від власних активів, діють з певною метою в інтересах одного або кількох бенефіціарів.
Цивільне право Франції представлено двома видами фідуції:
1. Фідуціарне управління - Довіра з управління активами, коли довірчий керуючий отримує майно у власності, яким він відповідає від імені засновника або стороннього бенефіціару.
2. Фідуціарне забезпечення - це відновлення втраченої, але відомої з римського права конструкція fiducia cum creditore (угода між кредитором і боржником, укладена в формі per aes et libram(засобом міді і ваги, включаючи манципацію) або in jure cessio (судовий наказ), за яким боржник передавав предмет застави у власність кредитору, зобов'язуючи останнього повернути йому цей предмет після виконання боржником зобов'язань.).
На основі цього невеликого огляду фідуціарних конструкцій можна зробити висновок про поступову конвергенцію правових систем. Fiducie як екстраординарний засіб регулювання довірчих відносин в праві Франції, не зважаючи на відмінності від традиційного розуміння трасту, забезпечує реалізацію його основної ідеї.
Держава виступає не тільки як форма забезпечення такого соціального компромісу, але й як активний та рівний учасник відповідних 93 правових відносин. Отже, держава є соціальною реальністю, зміст і характер якої не вичерпується виключно фізичними рисами, а може також мати абстрактний образ свого існування.
Оскільки держава це союз інтересів осіб, об’єднаних в єдиний соціальний організм з метою їх забезпечення, то логічно, що юридична особа синтезує в собі не тільки ознаки присутні корпорації, але й ознаки, які присутні державі як суб’єкта права. Ця ідея була розвинута Жиліним О. О. у 1916 році та має відповідне теоретичне сприйняття на сучасному етапі розвитку доктрини цивільного права.
Тобто, держава є юридичною особою, в якому органи державної влади мають виконувати функції органу управління такою особою. 95 Орган державної влади не повинен мати власної правосуб’єктності. Нажаль в цивільному законодавстві України вказане питання вирішено в іншої площині, що створює передумови для його системного реформування.
Коментуючи положення окремих статей Цивільного процесуального кодексу України, автор виходив з необхідності підвищення ефективності та встановлення справедливості судового захисту і правосуддя в Україні.
Автор сподівається, що дана робота буде сприяти оперативному, незалежного, професійного вирішення спорів, інших соціальних конфліктів і прийняття законних, обґрунтованих і справедливих судових постанов.
Законодавство наведено станом на 2020 рік
Коментар розрахований на суддів, прокурорів, адвокатів, аспірантів, студентів, органи державної влади та місцевого самоврядування і всіх, хто цікавиться застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України
Припинення цивільних правовідносин це сукупність способів та юридичних засобів досягнення мети їх правового регулювання у виді припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків або правовідносин у цілому.
В основі припинення цивільних правовідносин лежить правоприпиняючий юридичний факт, настання якого має визначені сторонами наслідки. Такий юридичний факт виконує регулятивну функцію, зміст якої полягає в упорядкуванні суспільних відносин шляхом досягнення мети правового регулювання визначеної сторонами правовідносин. Тобто в першу чергу встановлюється правова модель поведінки суб’єктів цивільних правовідносин, яка визначає межи здійснення певних фактичних дій, відповідно по встановленої моделі. По-друге, ця правова модель обумовлює фактичне наповнення змісту правових відносин сторін, їх належне виконання, досягнення запрограмованої правової мети, і як наслідок їх припинення. Співпадіння правової моделі із фактичними діями суб’єктів відповідних правовідносин призводить до виникнення і подальшої реалізації їх прав і обов’язків результатом чого є припинення цивільних правовідносин.
В межах цивільних правовідносин здійснюються не тільки суб’єктивні цивільні права, а й виконуються кореспондуючи їм юридичні обов’язки. У зв’язку з тим, що кожному суб’єктивному праву кореспондує юридичний обов’язок ці два елементи не можуть існувати один без одного. Таким чином, припинення цивільних правовідносин є результатом спільного припинення суб’єктивних цивільних прав і пов’язаних з ними юридичних обов’язків. Як правило, на практиці такі цивільні правовідносини припиняються шляхом виконання зобов’язання належним чином. Припинення суб’єктивного цивільного права припиняє існування юридичного обов’язку, що кореспондує цьому праву. Також припинення цивільних правовідносин має місце в результаті односторонніх або багатосторонніх дій особи по реалізації свого права або виконання обов’язку, встановленого змістом правочину.
Можливим варіантом припинення цивільних правовідносин, поряд з здійсненням суб’єктивних цивільних прав і виконанням кореспондуючих юридичних обов’язків є припинення існування предмету цивільних правовідносин. Так, зникнення об’єкту права (його втрата, фізичне знищення тощо) має наслідок припинення цивільних правовідносин.
Цивільні правовідносини можуть припинитися в результаті припинення існування суб’єкта правовідносин, якщо останні не передбачають правонаступництва. Припинення суб’єкта цивільних правовідносин може відбуватися внаслідок такого юридичного факту як подія (смерть фізичної особи, визнання особи померлою) або внаслідок правомірних дій (заміна сторони правочину, ліквідація юридичної особи тощо).
Таким чином, припинення цивільних правовідносин багато в чому залежить від волі самих їх учасників. В той же час, припинення цивільних правовідносин може відбуватися внаслідок об’єктивних обставин за наявності всіх елементів їх структури. Одним з таких виключень є припинення цивільно-правового зобов’язання неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, що передбачено статтею 607 ЦК України. У такому разі наявні всі елементи правовідносин (суб’єкти, об’єкт, зміст), і воля всіх суб’єктів може бути направлена на досягнення цілей цивільних правовідносин, проте за наявності обставин, за які жоден суб’єкт правовідносин не відповідає, неможна досягти його цілей, що виключає існування останніх.
Крім того, припинення цивільних правовідносин може бути обумовлено об’єктивними обставинами реальної дійсності, а також суб’єктивними факторами девіантного характеру, у зв’язку з чим виникають перешкоди на шляху нормального розвитку правовідносин, що ускладнює або взагалі не дає можливості забезпечити реалізацію прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. Такий характер припинення цивільних правовідносин пов'язаний із дефектом юридичного факту в процесі реалізації цивільних правовідносин.
В наслідок виникнення дефекту юридичного факту мета правового регулювання не досягається, зміст укладених між сторонами правовідносин не вичерпується. Такий дефект призводить до структурної трансформації цивільних правовідносин з метою їх правового впорядкування.
Прикладом може бути знищення речі в правовідносинах власності. Правова модель поведінки учасників цивільних правовідносин передбачає реалізацію власником своїх правомочностей власності, а з іншого боку утримання третіх осіб від виконання дій, які можуть порушити його речове право. Фактична поведінка третьої особи може або відповідати цій правовій моделі або ні. У першому випадку відбувається реалізація речових правовідносин. В іншому, – неправомірні дії щодо майна власника змінюють правову модель поведінки суб’єктів права з урахуванням фактичних обставин дійсності. В наслідок цього, цивільні правовідносини припиняються не в результаті їх реалізації, а в зв’язку із неможливістю їх здійснення.
В процесі свого виникнення і реалізації цивільні правовідносини знаходяться під впливом життєвих факторів, наявність яких призводить або може призвести до модифікації цивільного правовідношення. Проявом такої особливості цивільних правовідносин э еластичність їх структури. Ця властивість робить їх незалежним від особи боржника і кредитора, що передбачає можливість зміни його окремих елементів (суб’єкт, об’єкт, зміст), не впливаючи на дійсність цивільного правовідношення в цілому.
В теорії цивільного права України така правова конструкція має назву зміни цивільних правовідносин. Зміна цивільних правовідносин є одним із етапів розвитку правового зв’язку між учасниками суспільних відносин.
Необхідно розрізняти такі правові категорії як «зміна цивільних правовідносин» і «припинення цивільних правовідносин», оскільки наявність останніх також пов’язана із модифікацією структури правовідношення але має інші наслідки свого настання. Зокрема, припинення існування правовідносин.
В. І. Сінайський в 1912 році зазначив з цього приводу, що задоволення зобов’язання є той метою, заради якої воно виникає. Тому припинення зобов’язання слід розуміти як зникнення з цивільного обороту власно його обґрунтування (causa) .
В сучасній цивільно-правовій думці України існує ряд теорій щодо правової природи конструкції зміни цивільних правовідносин. Відповідно до першої – зміна правовідносин це зміна елементів, які їх складають (Чигир В. Ф.). Тобто зміна цивільних правовідносин пов’язана із деформацією об’єкту правовідносин, суб’єкту правовідносин та їх змісту.
Інші вчені вважають, що правова природа зміни цивільних правовідносин полягає в кореляції їх змісту, тобто зміни тільки обсягу прав і обов’язків учасників правовідносин (Басін Ю. Г.). Відповідно до домінуючої точки зору зміна цивільних правовідносин являє собою можливість зміни не тільки в частині зміни суб’єкту і об’єкту цивільних правовідносин, але й можливій зміни суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків.
Зміна змісту цивільних правовідносин характеризує деформацію суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків учасників правовідносин (припинення окремих правомочностей, зміну обсягу юридичного обов’язку тощо), які були закладені при його укладанні. Їх проявом може бути поява нових прав чи обов’язків, трансформація існуючих.
Зокрема статті 1108, 1113 ЦК України закріплює, що майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Так, виключна ліцензія яка видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері змінює речові правовідносини в яких він є учасником.
Зміна специфікації суб’єктивного цивільного права (cessio) в цивільних правовідносинах, так само як і зміна конфігурації юридичних обов’язків (delegatio) також призводить до зміни цивільних правовідносин. Так, суб’єктивне цивільне право вимоги до зобов’язальної особи може бути припинено cessio. В такому разі припинення суб’єктивного цивільного права змінює структуру цивільних правовідносин (відбувається зміна суб’єкта) не припиняючи його. Аналогічні юридичні наслідки має і delegatio. Заміна сторони в цивільному правовідношені не припиняє останнє. Конфігурується його структура. Зокрема змінюється сторона. Інші його елементи залишаються без змін.
Зміна об’єкту цивільного правовідношення (novatio) має на меті забезпечення інтересу учасників цивільних правовідносин в разі настання умов неможливості або складності його реального і належного виконання.
Наприклад, якщо за договором підряду замовник залишився винен підряднику за виконану роботу, сторони можуть перетворити цей борг у позикове зобов’язання: підрядник стає позикодавцем, а замовник – позичальником. В такому разі двостороннє цивільно-правове зобов’язання на підставі того, що одне з двох, які його складають, припинилося, а інше – ні, в цілому припиняється. При цьому друге набуває форми зовсім іншого самостійного за правовою природою цивільно-правового зобов’язання – позикового. Крім того, це нове цивільно-правове зобов’язання має свій самостійний зміст, який відрізняється від інших. Додатково це нове зобов’язання отримує певні особливості, які надають йому індивідуальності. Ці особливості виражаються у пов’язаності нового зобов’язання із попереднім. А також невідворотності від об’єкта цього попереднього зобов’язання.
Характерним для цих правових конструкцій є те, що вони не впливають на юридичну сутність цивільного правовідношення. Більш того, їх наявність надає ефективності в правовому регулюванні цивільних правовідносин. Саме за таким критерієм зміну цивільних правовідносин слід відрізняти від їх припинення.
Смерть учасника цивільних правовідносин безумовно впливає на мету цивільних правовідносин, оскільки перешкоджає їх реалізації. Однак, з її настанням юридичний зв’язок між померлою особою, а також її майном трансформується у зв’язки між майном померлої особи та її спадкоємцями. Правові відносини які існували між померлою особою та її кредиторами перетворюються у відносини між спадкоємцями, які вступили у спадщину і кредиторами тощо.
Інакше кажучи, смерть фізичної особи припиняє суб’єктивні цивільні права померлої особи щодо свого майна, майнових прав. В той же час, цей юридичний факт конфігурує зміст цивільних правовідносин, в яких померла особа була учасником. Учасник цивільних правовідносин, який вибув з них в наслідок смерті замінюється іншою стороною. В результаті такого правонаступництва цивільні правовідносини змінюються і правовий зв’язок між третіми особами і спадкоємцями щодо майна, прав або обов’язків спадкодавця поновлюється.
Розглядаючи правове регулювання суспільних відносин в динаміці, варто зазначити, що закономірним є факт спочатку виникнення суспільних відносин, а вже потім, санкціонування чи закріплення норм права, наданням їм статусу правових. С. С. Алексєєв визначав три стадії правового регулювання: а) стадія регламентування суспільних відносин, що потребують правового опосередкування; б) стадія дії юридичних норм, у результаті яких виникають правові відносини; в) стадія реалізації суб’єктивних юридичних прав та юридичних обов’язків.
Перша стадія правового регулювання суспільних відносин розпочинається, коли держава доходить висновку про необхідність охвату тих чи інших відносин нормами права і створює їх. На цьому етапі правовий регулятор складає в собі модель правової поведінки учасників цивільних правовідносин. В разі співпадіння фактичної обставини дійсності з їх правовою моделлю, вони набувають юридичного значення і породжують передбачені наслідки.
На цій стадії складається певна правова програму заходів з боку держави або учасників цивільних правовідносин, якою передбачаєні наслідки вчинення певних дій, або утримання від них. По суті це загальний варіативний алгоритм дій учасників цивільних правовідносин, який будується за за принципом: якщо – то – інакше. Тобто, якщо особа вчинить певну дію, настане наслідок у визначеній формі, інакше – настане інший наслідок.
Норма права створює юридичну можливість виникнення цивільних правовідносин. Вона вказує на ті умови, обставини (факти), за наявності яких правові зв’язки починають рухатися. Правова норма спрямовує кожне цивільне правовідношення, визнаючи ті чи інші факти як підставу його руху. Безпосередньо підставою виникнення цивільного правовідношення є не норма, а встановлені нею юридичні факти.
Зважаючи на наведене, юридичний факт опосередковує поєднання фактичної та юридичної сторони певної обставини. При цьому, фактичною стороною є явище або процес об’єктивної дійсності, яка може мати місце в реальних суспільних відносинах, а юридичною – модель, поведінки учасників цивільних правовідносин, яка закріплена в нормі права або визначена ними самостійно.
Тобто, саме юридичний факт є пов’язуючим елементом між правовою моделлю поведінки і її фактичною складовою. Через такі його особливості цей юридичний факт є правовстановлюючим.
Виникнення цивільних правовідносин пов’язується з настанням певних юридичних фактів. У переважній більшості в цивільних правовідносинах їх учасники самостійно на добровільних та договірних засадах визначають ті суб’єктивні цивільні права та юридичні обов’язки, які вони матимуть. В іншому випадку виникнення і подальша реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов’язків забезпечується прямими приписами держави.
Іншими словами, якщо створення правової норми закладає модель майбутньої поведінки учасників цивільних правовідносин, то з настанням юридичного факту вона програма починає реалізовуватися. З цього моменту учасники цивільних правовідносин вчиняють власні дії у межах моделей правомірної поведінки, визначених правовим регулятором.
Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Під ними розуміються фактичні обставини дійсності, з правовою моделлю яких пов’язано настання наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, а також цивільних правовідносин в цілому.
Слід зазначити, що в більшості випадків наявності одного юридичного факту недостатньо для настання наслідків, закріплених в моделі поведінки учасників цивільних правовідносин. Необхідним є сукупна послідовність кількох юридичних фактів. Така їх множинність має назву юридичний склад. Під ним розуміють сукупність юридичних фактів, які в структурної єдності спричиняють настання наслідку в формі встановлення, реалізації і припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин в цілому.
Традиційним в науці цивільного права України є поділ юридичних фактів як підстав виникнення цивільних правовідносин за вольовою ознакою. За вольовим критерієм юридичні факти поділяються на дії і події. Дії – фактичні обставини дійсності, настання яких обумовлено вольовою поведінкою суб’єкта правових відносин.
Найбільш поширеною підставою виникнення цивільних правовідносин є правочин. Відповідно до статті 202 ЦК України під ним розуміють дію особи, яка спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.
Переважно підставою виникнення речових правовідносин є односторонній правочин. Зокрема, односторонній правочин як підстава виникнення речових правовідносин представлена такими правовими конструкціями як: придбання права власності на новостворене майно, перероблену річ і загальнодоступні дари природи (статті 331-333 ЦК України), прийняття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Односторонній характер такого правочину обумовлений тим, що для виникнення відповідних цивільних правовідносин достатньо односторонньої дії його майбутнього власника.
Правочин не завжди служить підставою виникнення цивільних правовідносин. В деяких випадках такою підставою є індивідуальний правовий акт (припинення права власності на майно, яке не може належати особі (стаття 348 ЦК України), викуп земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (стаття 350 ЦК України), викуп пам'ятки культурної спадщини (стаття 352 ЦК України), реквізиція (стаття 353 ЦК України), конфіскація (стаття 354 ЦК України), націоналізація.
Підстави виникнення зобов’язальних правовідносин специфіковані в силу їх особливостей, зміст і динаміка яких, залежить від усіх сторін цивільних правовідносин або щонайменше від кредитора в цивільно-правовому зобов'язанні. Найбільш розповсюдженою підставою виникнення зобов’язальних правовідносин є договір.
Підставою виникнення цивільних правовідносин також є юридичний вчинок. Під ним розуміється дія, яка тягне за собою юридичний наслідок, незалежно від того, чи були ці дії на них спрямовані чи ні. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їх правове значення, бажав чи не бажав їх настання.
До числа таких відносяться придбання права власності на безхазяйну річ (стаття 335 ЦК України); придбання права власності на рухому річ, власник від якої відмовився (стаття 336 ЦК України); придбання права власності на знахідку (стаття 338 ЦК України); придбання права власності на бездоглядну домашню тварину (стаття 341 ЦК України); придбання права власності на скарб (стаття 343 ЦК України).
Також слід зазначити, що юридичний вчинок призводить до виникнення цивільних правовідносин в сфері інтелектуальної власності (створення літературного, художнього, музичного чи наукового твору (стаття 437, 451, 458 ЦК України), винаходу, корисної моделі, промислового зразка (стаття 462 ЦК України), раціоналізаторської пропозиції (стаття 484 ЦК України), комерційної таємниці (стаття 506 ЦК України) тощо.
Створення літературного твору є підставою виникнення авторських правовідносин незалежно від того, усвідомлював автор значення своїх дій або ні. Мотивація суб'єкта права інтелектуальної власності спрямована не стільки на досягнення певних юридичних наслідків, скільки на реалізацію власних творчих здібностей індивідуума.
Неправомірні дії як юридичний факт (делікт) також служать підставою виникнення цивільних правовідносин, зміст яких - реалізація компенсаційно-відновлювальної функції цивільного права.
Іншою підставою виникнення прав на об'єкт є подія. Під нею розуміються фактичні обставини дійсності, настання яких, а також їх подальше існування не обумовлено вольовою поведінкою людини і не координуються ними.
У більшості випадків настання юридичної події служить підставою припинення цивільних правовідносин. Розглядаючи юридичну подію в контексті підстав виникнення цивільних правовідносин, слід зазначити, що переважно самостійного правового значення цей юридичний факт не має.
Зокрема, така подія як град або посуха безпосередньо не тягне за собою виникнення цивільних правовідносин. Для цього необхідні інші юридичні факти, зокрема договір страхування, настання майнової шкоди і т.д.
Свого часу О.С. Йоффе проводив розмежування між юридичними діями і юридичними подіями за характером процесу проти джерел їх виникнення. Юридична подія має не вольовий характер у своєму процесі незалежно від причин їх виникнення, тоді як дія є вольовим не тільки за своєю причиною, але й у своєму процесі.
В той же час, не слід недооцінювати роль людини в настанні юридичних подій. Виникнення і подальший розвиток подій може бути спровоковано активними діями людини. Так, факт народження дитини не можливо розглядати як таку подію, що не обумовлена вольовою діяльністю людини. З іншого боку, науково-технічний прогрес суттєво розширює людські можливості щодо управління природними явищами. Сьогодні події виступають в якості керованих людиною процесів. Таким чином аксіоматично, що юридичні події можуть існувати також відносно волі і свідомості людини. В зв’язку з цим юридичні події поділяють на абсолютні та відносні.
Абсолютні юридичні події – фактичні обставини дійсності, виникнення, подальший розвиток і можливе припинення яких не пов’язані з вольовою поведінкою людини. До них відносяться стихійні лиха, інші природні явища.
Відносні юридичні події - такі явища об’єктивної дійсності, які частково пов’язані з вольовою поведінкою людини. Так, виникаючи автономно або по волі людини, останні отримують подальший розвиток, а також припинення залежно від неї чи навпаки. Можна навести приклад надзвичайної ситуації техногенного характеру. Її виникнення обумовлено діями певних осіб, але може привести до наслідків, які вже не залежать від їх волевиявлення. Так само, надзвичайна ситуація природного характеру може виникнути об’єктивно самостійно, але наслідки, до який вона може призвести, їх характер залежить від вольової поведінки людини (пожежа, епізоотія, епіфітотія тощо).
Необхідно зазначити, що в багатьох випадках настання юридичної події прямо не обумовлює спричинення юридичних наслідків. Опосередкований характер події є підставою для вчинення відповідних дій суб’єктом цивільних правовідносин.
Так, суб’єктивні цивільні права, юридичні обов’язки або цивільні правовідносини в цілому, які виникли в наслідок настання юридичних подій, забезпечують ні тільки наступні події, а також майбутню або теперішню поведінку відповідних осіб. Таким чином, юридичні події мають правове значення не самі по собі, а в наслідок того, що вони обумовлюють необхідність забезпечення поведінки суб’єктів цивільних правовідносин. Юридична подія є умовою правовстановлення, але його результатом завжди є не події а юридичні дії.
Юридична подія не може мати будь-якого правового значення, якщо вона не пов’язана з поведінкою суб’єктів цивільних правовідносин. Подія визнається юридичним фактом тільки в той мірі, в якій вона породжує необхідність в правовому регулюванні цивільних правовідносин, які можуть або упередити настання юридичних подій, або повинні прийняти на себе наслідки, які вони (події) породжують.
Так, настанням строку погашається можливість реалізації суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків або цивільних правовідносин в цілому. Але ця подія набуває юридичне значення остільки, оскільки уповноважена особа може здійснити своє право до закінчення встановленого в законі строку, перервати перебіг давності пред'явленням позову, або, якщо він не скористається наданими йому можливостями, прийняти на себе наслідки, які настали в силу спливу строку тощо.
Казус також відноситься до невідворотних обставин дійсності. Потому той, хто знаходиться під впливом випадку повинен прийняти на себе наслідки, які він має, якщо інші особи не прийняли його на себе за цивільно-правовим договором (страховий випадок тощо).
Деякі події мають юридичне значення тому, що вони складають необхідну передумову для подальшої реалізації вимог суб’єктів правовідносин. Так, досягнення повноліття тягне за собою виникнення цивільної дієздатності. Визнання юридичного значення за такими подіями як народження дитини або смерть слід пояснити тим, що право не може реагувати на зміну правового положення суб’єкта цивільних правовідносин, правова поведінка якого складає предмет його правового регулювання, правові інтереси якого підлягають свого захисту.
Слід зазначити, що юридичні події можна класифікувати на унікальні (град виверження вулкану тощо) і періодичні (сходження лавини, зливи, землетрус інші). В залежності від тривалості юридичні події поділяються на моментальні і строкові. В залежності від кількості учасників – на персональні і колективні. По характеру діяльності уповноважених органів при настанні юридичних подій, останні мають ординарний і надзвичайний характер. Перши потребують тільки юридичної формалізації факту свого настання, інші вимагають втручання органів державної влади і місцевого самоврядування з метою нівелювання наслідків їх настання.
В залежності від форми прояву, юридичні дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні юридичні дії відповідають диспозиції правової норми, або встановленому сторонами правовому регулятору правовідносин (цивільно-правовий договір). Вони є підставою виникнення, зміни або припинення регулятивних цивільних правовідносин.
Неправомірні юридичні дії є формою поведінки особи, яка суперечить правовим приписам, завдає шкоди інтересам суспільства і держави. Типовими для цивільного права України є таки види неправомірних дій, до яких відносяться правопорушення і делікти. Неправомірні юридичні дії є передумовою виникнення, зміни або припинення охоронних цивільних правовідносин.
В теорія цивільного права України правомірні юридичні дії поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки.
Юридичними актами є дії, спрямовані на досягнення бажаного правового результату. На думку О. О. Красавчикова, юридичні акти відносяться до тих дій, в яких особа керується заздалегідь поставленою ціллю. Постановка цілі потребує наявності певних передумов психологічного порядку – стремлінь, бажань. Вибір основного і головного з численних бажань і спонукань здійснюється за посередництвом вольового акту. Останній опосередковується свідомістю. Виходить що воля, перед тим як їй бути виявленою, має як передумову свідоме рішення, в якому полягає вибір бажаного і можливого.
Перед тим як діяти, особа уявляє собі результат своєї дії і обирає модель поведінки, яка складається з конкретних дій. Так, будучи свідомим вольовим проявом юридичний акт в виді належного виконання цивільно-правового зобов’язання є дією, спрямованою на розірвання договору, тобто є юридичним фактом, яким припиняються цивільні правовідносини. У такому разі основна властивість юридичного акту визначається волею особи, яка уявляє результат у вигляді виникнення, зміни чи припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обовязків або цивільних правовідносин в цілому, обирає засоби досягнення цілі і діє для її реалізації. Етапами такого вольового акту є: 1) спонукання до здійснення вольового акту; 2) уявлення мети дії; 3) уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети; 4) намір здійснити певну дію; 5) рішення виконати дію; 6) вольове зусилля, пов’язане з «боротьбою» мотивів, тобто протиборством особистих позицій людини; 7) прийняття рішення – визначення лінії поведінки в ситуації невизначеності дій, які за певних умов можуть призвести до бажаного результату; 8) виконання дії і його поточне коректування.
В свою чергу, юридичний вчинок викликає певні наслідки, незалежно від того, чи була така юридична дія спрямовані на їх досягнення чи ні, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт цивільних правовідносин їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання.
Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом, споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Ще М. М. Агарков у своїй праці «Понятие сделки по советскому гражданскому праву», проводячи розмежування між правочином і юридичним вчинком, дійшов висновку про наявність певного виду дій, для яких притаманна така ознака. «Ці дії призводять до юридичних наслідків, якщо вони створюють певний, визначений в законі об’єктивований результат. До числа таких відносяться створення літературного, художнього, музичного чи наукового твору, винахід, технічне вдосконалення і т. д. До числа цих дій відносять також добровільну діяльність в чужому інтересі (negotiorum gestio). Оскільки закон пов’язує в цьому випадку настання юридичного ефекту з досягненням певного об’єктивованого результату. Вигадування віршу створює авторське право незалежно від того, чи усвідомлював автор значення своїх дій. Винахід створює для винахідника відповідні права, навіть якщо він не досяг цивільного повноліття».
В свою чергу, в залежності від статусу суб’єктів правовідносин, що вчиняють дії, юридичні акти поділяються на акти суб’єктів приватного права, до яких відноситься правочини. і акти суб’єктів публічного права (індивідуально-правові акти, адміністративні акти, судові рішення).
Юридична наука також розглядає юридичні акти, поділяючи їх на акти юридичної спрямованості – індивідуальні адміністративні акти та дії посадових осіб, органів, організацій, спрямовані на досягнення певного юридичного результату, і акти неюридичної спрямованості, – які викликають правові наслідки незалежно від того, були вони спрямовані на досягнення цих наслідків чи ні.
Юридичний склад – сукупність юридичних фактів, які в структурної єдності спричиняють настання наслідку в формі встановлення, реалізації і припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин в цілому. Юридичні факти входять до юридичного складу в якості його елементів.
Вказані елементи юридичного складу є відносно самостійними, оскільки несуть в собі автономні наслідки, встановлені правовою моделлю визначеною сторонами правовідносин. В той же час, такі юридичні факти в своєї сукупності формують цілісну систему, елементи якої знаходяться во взаємозв’язку і взаємозалежності. При цьому настання наслідку юридичного складу є результатом комбінованої дії всієї сукупності елементів, які входять до нього.
Вперше термін «юридичний склад» був введений в правову науку О. О. Красавчиковим. Поряд з терміном «юридичний склад» в теорії також використовується термін «фактичний склад». Не зважаючи на варіативність поглядів вчених щодо наукової коректності того чи іншого терміну грунтовно, що термін «фактичний склад» некоректно відображає його юридичний зміст. Поняття «фактичного» і «юридичного» зазвичай протиставитися один одному. Під «фактичним» зрозуміло те, що не має значення для права, але суттєво для об’єктивної дійсності. Під «юридичним» розуміється сама сутність, виходячи з якої на основі правової моделі поведінки має бути вирішено спір про право. Сукупність юридичних фактів не має суто фактичний характер. Кожний факт знаходить свою юридичну оцінку перебуваючи в певному складі в якості одного із його елементів, який і породжує наслідки, які мають юридичне значення тобто в юридичному складі.
Можливість руху суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин в цілому, яка забезпечується окремими елементами юридичного складу щодо його кінцевої мети самостійного юридичного значення не має. Останній момент накопичення елементів юридичного складу трансформує його стан із фактичного до юридичного. Кількість елементів юридичного складу переходить в якість – він створює можливість настання наслідків, які передбачені сторонами в правовій моделі їх поведінки.
Іншими словами до завершення формування юридичного складу, його елементи носять фактичний характер. Юридичного значення вони отримують в результаті закінчення їх накопичення. До цього моменту будь яких юридичних наслідків в забезпеченні руху суб’єктивного цивільного права, юридичного обов’язку або цивільних правовідносин в цілому не виникає. Для їх настання необхідним є не тільки певний порядок, а й послідовність накопичення юридичного складу.
В зв’язку із зазначеним проводиться наступна класифікація юридичних складів в теорії цивільного права України: за критерієм складності структури: юридичний склад із незалежним формуванням його елементів, юридичний склад із послідовним накопиченням елементів і юридичний склад із диференційованим структурним принципом його побудови.
Для першого характерно вільне накопичення елементів юридичного складу. Для другого типу юридичного складу накопичення його елементів відбувається в нормативно встановленій послідовності. При цьому кожен елемент юридичного складу є умовою встановлення наступного. Юридичному складу із диференційованим структурним принципом побудови присутня варіативність накопичення юридичних фактів як у вільному порядку, одночасно із наявністю умов для послідовного формування елементів складу.
По способу фіксації юридичних фактів в правовій моделі юридичного складу останні поділяються на імперативні (обов’язкова наявність яких встановлена нормативним приписом), диспозитивні (такі, що встановлені за домовленістю сторін) або альтернативні (такі, що комбінують в собі два з вищеозначених). За галузевим принципом побудови елементів юридичних складів: однорідні (такі, що містять в собі юридичні факти однієї галузі права) і комплексні (включають до юридичного складу різногалузеві юридичні факти). По критерію завершеності: завершені (такий юридичний склад, в якому закінчено накопичення його елементів відповідно до встановленої правової моделі) і незавершені (юридичний склад, в якому не сформовані один або декілька його елементів, в результаті чого настання очікуваного наслідку неможливо). В залежності від структури елементів юридичного складу: прості і складні (обтяжені таким елементом як правовідносини).
В Цивільному праві України непоодинокі випадки настання одного й того ж юридичного наслідку в процесі функціонування диференційованих юридичних складів. Такі юридичні склади мають назву альтернативних. Характерним для них є можливість спричинення незалежно один від одного тотожнього наслідку.
Поряд з альтернативним юридичним складом також існує бланкетний. Під ним слід розуміти юридичний склад, зміст елементів якого безпосередньо в правовій нормі не, але наводяться юридичні ознаки, з встановленням яких виникають відповідні наслідки.
Юридичні факти як явище правової дійсності мають тривалу історію свого становлення і розвитку. За часів Римського права розрізняли декілька підстав виникнення правових відносин. Вже у Інституціях Гая і Юстиніана закріплювалися такі з них, як: контракт, делікт, квазіделікт, в деяких джерелах вказано ще й четверту підставу – квазіконтракт. Пізніше підставою правовідносин визнавали односторонню угоду, строки, підстави укладення і припинення шлюбу, переходу речей у спадок та інші юридичні факти. Безперечно, така велика кількість їх видів потребувала певної систематизації, але незважаючи на значимість юридичного факту в праві, його загального поняття Римськими юристами сформульовано не було. Для інституціональній системи Римського права традиційна демонстрація конкретності, зведення загальної проблеми до персоніфікованого казусу.
Дефініційного оформлення юридичні факти набувають лише у ХІХ ст. Поняття «юридичний факт» вперше ввів Фрідріх Карл фон Савіньі. У праці «Система сучасного римського права» (1840–1849) він писав: «Я називаю події, що викликають виникнення або завершення правовідносин, юридичними фактами». Започаткований ним теоретичний доробок продовжили Б. Віндшейд, Г. Дернбург та інші німецькі науковці.
Сьогодні, юридичні факти в цивільному праві України відіграють службову роль – вони наповнюють модель правової поведінки, реальним змістом, що призводить цивільні правовідносини до руху. Юридичні факти є тим правовим засобом, який опосередковує дію норм цивільного права. Правові норми не можуть реалізовуватися без юридичних фактів, а тому і правовідносини не можуть виникати чи припинятися без юридичних фактів. Без юридичних фактів не можливо розглядати й структуру механізму правового регулювання, адже останні виступають його елементом і відіграють вагому роль у його «роботі» в цілому.
Термін «Юридичний факт» поєднує в собі два нерозривно пов’язаних аспекти: фактичний і юридичний. За своїм змістом, юридичний факт це реальне життєве явище дійсності – подія або дія. З іншого боку, цей реальний факт, будучи передбаченим нормою права, породжує певні наслідки, відповідно виступає як факт юридичний. Саме тому, правова роль юридичних фактів істотно відрізняється від функціональної ролі «звичайних» фактів, оскільки юридичні факти є не тільки засобом, а й метою, кінцевим результатом правового регулювання.
Юридичним фактам присутні такі ознаки: конкретність (юридичні факти є об’єктивними обставинами дійсності. Не є такими думки, події внутрішнього, духовного життя), індивідуальність (вони проявляються в діях конкретних суб’єктів цивільних правовідносин), просторова і темпоральна визначеність (юридичні факти завжди існують в часі та просторі), нормативна формалізованність (юридичні факти прямо або опосередковано передбачені нормами права), інформативність (юридичні факти несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання.), консеквентність (вони мають фактичні і юридичні наслідки свого настання), а також комбінованість юридичних наслідків (один і той самий юридичний факт може бути одночасно правостворюючим, правозмінюючим або правоприпиняючим для сторін правовідносин. Так, факт смерті фізичної особи припиняє сімейні правовідносини, в той же час є підставою виникнення спадкових правовідносин.
Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для проведення такої класифікації. Натомість, частина друга статті 11 ЦК України встановлює приблизний перелік юридичних фактів. Подібний підхід був наведений свого часу в статті 4 ЦК УРСР 1963р. і збережений сьогодні Так, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
В свою чергу, в теорії цивільного права України вчені проводять наступну класифікацію юридичних фактів: а) за юридичними наслідками (такі, що встановлюють право). З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин; такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують; такі, що реалізують право. З їх існуванням пов’язано реалізація прав і обов’язків учасників цивільних правовідносин; такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують; такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни припинення тощо правовідносин; такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.
б) за волею суб’єкта юридичні факти поділяються на події (юридично значимі факти (явища природи та інші обставини), виникнення і розвиток яких не залежить від волі суб’єктів права) та дії (життєві факти (вчинки особи, акти державних органів, інших суб’єктів), які є результатом волевиявлення свідомої діяльності або поведінки людей.) Інколи вчені приділяють увагу юридичним станам як третій групі.
в) за формою прояву юридичні факти прийнято поділяти на: оформленні та неоформлені. Переважна більшість юридичних фактів існує в оформленому (зафіксованому) вигляді, проте можуть існувати й в неоформленому зафіксованому вигляді (усний правочин в цивільному праві). В теорії права вони ще називаються латентними або прихованими);
г) за завершеністю тих чи інших явищ юридичні факти поділяються на: одноактні (дискретні – купівля-продаж речі) і триваючі (перебування у шлюбі, трудових відносинах, на державній службі тощо).
Юридичними фактами є не лише одиничні обставини дійсності, але й складні, їх сукупності. Саме тому виділяють складні юридичні факти, що містять кілька юридично значущих складових (юридичних умов), наприклад, факт правопорушення як система елементів складу правопорушення. Окрім цього в доктрині виділяють поняття фактичного складу, яке слід відмежовувати від складних юридичних фактів. Фактичний склад містить в собі сукупність юридичних фактів, які в процесі накопичення призводять на настання передбачених наслідків.
На відміну від речових прав вони позбавлені майнового змісту та не відображають характеру приналежності матеріальних благ, бо в їх основі блага нематеріальні.
Соціальна цінність особистих прав полягає в тому, що вони самі по себе, а також гарантії їх реального існування визначають положення людини в суспільстві, отже рівень розвитку суспільства в цілому.
Особисті немайнові права – комплексний правовий інститут, який включає в себе норми різних галузей права.
Його основу складають норми конституційного права, які в цілому закріплюють систему особистих прав особи, встановлюють гарантії їх реального існування.
ОЗНАКИ
1. Особистісний характер немайнових прав
Особистісність проявляється не стільки в їх тісному, скільки в її нерозривному і невіддільному зв’язку із особою носієм/
2. Немайновий характер особистих немайнових прав
Цій категорії прав не притаманна економічна природа походження, дані права не створюються (виникають) в результаті економічного виробництва.
Вони не можуть мати майново-грошової цінності (вартості).
У них відсутній економіко-майновий еквівалент.
3. Абсолютний характер особистих немайнових прав
Праву особи протистоїть пасивний обов’язок необмеженого кола осіб.
4. Цілеспрямування особистих немайнових прав на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересів).
5. Природний характер особистих немайнових прав.
Особисті немайнові права виникають з моменту народження людини
6. Самостійне здійснення особистих немайнових прав
Особисті немайнові права здійснюються особою безпосередньо.
Особисті немайнові права можуть здійснюватись одноразово право на ім’я), а деякі із них (особливо ті, здійснення яких відбувається фактичним способом) перебувають у стадії постійного здійснення (право на життя).
ПОНЯТТЯ
Особисті немайнові права - суб’єктивне цивільне право, яке тісно та нерозривно пов’язане із особою носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу).
Право власності юридичне відношення особи до належного їй майна.
Право власності складається з сукупності правомочностей:
- Володіння (фактичне господарювання).
- Користування (отримання корисних властивостей в процесі господарювання майном).
- Розпорядження (визначення подальшої юридичної долі).
А також сукупності юридичних обтяжень
- Тягар утримання (відповідальність за стан).
- Ризик випадкової загибелі (тягар потенційних негативних наслідків).
Суб’єктом права власності є: Фізична особа і Юридична особа
Підстава виникнення права власності є її титулом.
Титульне володіння – володіння на підставі юридичного факту.
До первісних: поза волею попереднього власника
такі, що виникають вперше
До похідних: на підставі договору
в порядку правонаступництва (при смерті фізичної особи, реорганізації юридичної особи).
Титульне володіння виникає
на загальних підставах (договір)
або
спеціальних підставах (в силу специфічного правового режиму речі (приватизація земельної ділянки).
The good is an object and means of meeting the needs of a person.
Efforts to obtain such goods are the basis for the formation of civil relations by their participants.
In civil law, such a good is called the object of civil law relations.
Such objects are possessions, including money and securities, other property, property rights, deliverables, services, intellectual and creative deliverables, information, as well as other tangible and intangible good, objects of human and animal physiology.
Objects of civil law relations may be freely alienated or transferred from one person to another by way of succession or inheritance, unless they are withdrawn from civil circulation, limited in circulation or inseparable from an individual or legal entity.
Thus, the signs of the objects of civil law relations are the following:
Value - is the property of an object or phenomenon to meet the needs, wishes, interests of a social subject (individual, group of people in society)
Circulability - is the property of free alienation in favor of others.